Скарбничка мудрості - Форум
Головна | Реєстрація | Вхід | RSSПт, 09-Гру-2016, 01:57

НАШІ ДІТКИ

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 812378»
Форум » ВСЯКЕ - РІЗНЕ » Релігійний куточок » Скарбничка мудрості (Вислови на християнську тематику, духовні скарби)
Скарбничка мудрості
ТатікаДата: Вт, 25-Сер-2009, 19:19 | Повідомлення # 1
Мама трьох принцес
Группа: Адміністратори
Повідомлень: 739
Статус: Offline
КОЛИ БОГ ТВОРИВ МАМУ

Одного разу добрий Бог вирішив створити... маму. Шість днів та ночей Він роздумував і експериментував. Та ось з’явився ангел і каже:
— Ти стільки часу тратиш на неї!
— Так... Але чи ти читав вимоги замовлення? Вона повинна складатися зі 180 рухомих частин, які можна було б при потребі замінити, її поцілунок має лікувати все — від зламаної ноги до розчарування в коханні, також вона мусить мати шість пар рук.
Ангел похитав головою і недовірливо спитав:
— Шість пар рук?
— Не в руках проблема, — відповів Бог, — а в трьох парах очей, що вона повинна мати.
— Аж стільки! — скрикнув ангел. Бог ствердно кивнув. Потім додав:
— Одну пару, щоб бачити через зачинені двері, коли питає: “Що ви там робите, діти?”, навіть якщо вона вже знає, що вони роблять. Іншу пару — на потилиці, щоб бачити те, що не мала би бачити, але що має знати. Ще іншу пару, щоб таємно сказати синові, який попав у халепу: “Розумію, сину, і люблю тебе”.
— Господи, — сказав ангел, — вже пізно, йди відпочивати.
— Не можу, — відповів Господь. — Вже майже закінчую.
Ангел поволі обійшов навколо моделі матері.
— Надто ніжна, — сказав, зітхаючи.
— Але витривала! — відповів Господь із запалом. — Ти не можеш уявити собі того, що може зробити чи перетерпіти мати.
— Вміє думати? — спитав ангел.
— Не тільки думати, а вміє також дуже добре користуватися своїм розумом і пристосовуватися до обставин.
Тоді ангел схилився над моделлю і доторкнувся пальцем до її обличчя.
— Тут щось стікає, — сказав здивовано.
— Так, це — сльоза, — відповів зі смутком Бог.
— А для чого вона? — спитав ангел.
— Щоб висловити радість, смуток, розчарування, біль.
— Господи, Ти — справді геній! — вигукнув захоплено ангел.
Тихим меланхолійним голосом Бог прошепотів:
— Правду кажучи, це не Я створив... ту сльозу...
(Ерма Бомбек)

Бог не створив сліз. То чому їх творимо ми?


Якщо я онлайні, то це ще .... не говорить про те, що я тут ..... може це просто моє ..... АЛІБІ.
 
ТатікаДата: Вт, 25-Сер-2009, 19:20 | Повідомлення # 2
Мама трьох принцес
Группа: Адміністратори
Повідомлень: 739
Статус: Offline
ЧОМУ КРИЧИМО?

Одного разу вчитель спитав своїх учнів:
- Чому розгнівані люди кричать?
- Кричать, бо втрачають терпіння, - відповів один з учнів.
- Але чому кричать до тих, хто поруч? - знову спитав учитель.
- Кричать, бо хочуть, щоб їх почули, - пролунала відповідь.
Учитель спитав:
- Отже, неможливо спокійно розмовляти? Було чимало инших відповідей, але жодна не задовольнила вчителя. Тоді він сказав:
- Знаєте, чому розгнівана людина кричить на инших? Отож, коли двоє сваряться, їхні серця дуже віддаляються одне від одного. Щоби здолати ту віддаль, треба кричати - тоді тебе почують. Що більше люди розгнівані, то голосніше змушені кричати, щоб почути одне одного. А що буває, коли двоє закохані? Вони не кричать, а шепочуть. Чому? Бо їхні серця дуже близько. Віддаль між ними така маленька, що їхні серця розмовляють пошепки. А коли любов дуже сильна, не потрібен навіть шепіт - достатньо лише погляду. Їхні серця дуже добре розуміють одне одного. Так буває, коли двоє людей закохані.
Наостанку вчитель додав:
- Якщо сперечаєтесь, не дозволяйте вашим серцям віддалятися, не кажіть слів, які б іще більше їх віддалили. Віддаль може стати такою великою, що серця вже ніколи не знайдуть зворотної дороги.

Є надійний спосіб, за допомогою якого можна припинити сварку: сваріться, міцно обіймаючись!

Б.Ферреро. Збірка "Квіти просто квітнуть"


Якщо я онлайні, то це ще .... не говорить про те, що я тут ..... може це просто моє ..... АЛІБІ.
 
ТатікаДата: Вт, 25-Сер-2009, 19:21 | Повідомлення # 3
Мама трьох принцес
Группа: Адміністратори
Повідомлень: 739
Статус: Offline
ШЛЯХЕТНЕ ДЕРЕВО

Росло колись дерево. Воно дуже любило маленьку дитину. Дитинка щодня приходила до дерева. Вона збирала його листя, сплітала їх у віночки, а потім бавилася у лісового царя. Дитина видряпувалася по його стовбурі і гойдалася на гілках. Їла плоди з дерева, а потім бавилися з ним у хованки.
Коли дитина бувала стомлена, вона нерідко засинала у тіні дерева, а листя співало їй колискову.
Дитина любила дерево усім своїм маленьким серцем.
I дерево було щасливе.
Але час спливав, а дитина підростала. I тепер, коли дитина була вже велика, дерево часто відчувало самотність.
Якогось дня дитина прийшла відвідати дерево, а воно попросило:
— Підійди до мене, моя дитино, вилізь на стовбур і зроби собі гойдалку з мого гілляччя. Іж мої плоди, забавляйся у моєму затінку і будь щаслива.
— Я вже завелика, аби лазити по деревах і бавитися, — відповіла дитина. — Хочу мати гроші. Чи можеш мені їх дати?
— Мені так прикро, — мовило дерево. — Я не маю грошей. Маю лишень листя і плоди. Збери ж мої плоди і продай їх у місті. Так отримаєш гроші і будеш щаслива.
Дитина вилізла на дерево, позривала всі до одного плоди і пішла геть.
Дерево було щасливе.
Проте дитина довго-довго не поверталася... I дереву ставало щораз сумніше.
Якогось дня дитина повернулася. Дерево затремтіло від радості і сказало:
— Підійди сюди, моя дитино, вилізь на мене, зроби собі гойдалку з мого гілляччя і будь щаслива.
— Я дуже зайнята і не маю часу здиратися по деревах, — відказала дитина. — Хочу мати дім, який би мене охороняв. Хочу мати дружину і дітей, отже маю потребу і в житлі. Чи можеш дати мені дім?
— Я не маю дому, — промовило дерево. — Моїм домом є ліс. Але ти можеш пообтинати мої гілки і збудувати собі з них дім. I тоді будеш щаслива.
Дитина пообтинала геть усі гілки і забрала їх зі собою, аби збудувати собі дім. А дерево було щасливе.
Довгий час дитина не навідувалася. Коли знову з’явилася, дерево було сповнене щастя і ледве могло говорити.
— Підійди ближче, моя дитино, — прошепотіло воно. — Підійди і побався.
— Я вже надто стара і надто сумна, аби бавитися, — сказала дитина. — Хочу мати човна, аби втекти звідси світ за очі. Чи можеш дати мені човна?
— Зрубай мій стовбур і зроби собі з нього човна, — мовило дерево. — Зможеш відплисти звідси і бути щасливою.
Дитина негайно стяла стовбур і витесала собі з нього човна, аби на ньому втекти. Дерево було щасливе... але не зовсім.
Пройшло немало часу, заки дитина знову повернулася.
— Мені так шкода, моя дитино, — вимовило дерево, — але я більше нічого не можу тобі дати... У мене більше немає плодів.
— Мої зуби застарі, аби їсти плоди, — сказала дитина.
— Не маю вже й гілляччя, — зітхнуло дерево, — не можеш погойдатися на ньому.
— Я занадто стара, аби гойдатися на гілляччі, — відповіла дитина.
— Не маю і стовбура, — проказало дерево, — не можеш уже вилазити по ньому.
— Я занадто змучена, аби спинатися по деревах, — відказала дитина.
— Турбуюся, — зітхнуло дерево, — бо хочу тобі щось дати, але не маю що. Зараз я хіба лишень стара колода. Мені так прикро...
— Тепер мені треба дуже мало, — відповіла дитина. — Я потребую лише спокійного пристановища, аби сісти і відпочити. Відчуваю-бо таку втому...
— Якщо так, — сказало дерево, випроставшись, наскільки це було можливо, — то стара колода саме те, що треба. Можеш сісти на ній і спочити. Підійди ближче, моя дитино, сядь собі і спочинь.
Дитина так і зробила.
А дерево було безмежно щасливе. (Шел Зільверштайн)

Нині ввечері сядь у якомусь спокійному куточку і допоможи своєму серцю подякувати усім “деревам” твого життя.

Б.Ферреро. Збірка "Спів польового цвіркуна"


Якщо я онлайні, то це ще .... не говорить про те, що я тут ..... може це просто моє ..... АЛІБІ.
 
ТатікаДата: Вт, 25-Сер-2009, 19:26 | Повідомлення # 4
Мама трьох принцес
Группа: Адміністратори
Повідомлень: 739
Статус: Offline
Моя улюблена розповідь!
НЕДІЛЬНИЙ ОБІД

Мама, як звичайно, покликала з кухні:
– Прошу до столу. Все готове!
Її чоловік, який читав, і два сини, що дивилися телевізор, швидко відгукнулися і з шумом сіли до столу.
Прийшла господиня, але замість пахучих страв, кинула на стіл жменьку сіна.
– Це що?! – закричали всі разом.
– Чи ти здуріла? – спитав її чоловік.
Господиня спокійно подивилася на них і сказала:
– Я думала, що ви не звернете на це уваги. Вже двадцять років готую для вас і ніколи ще не почула жодного слова, з якого я могла б зрозуміти, що ви жуєте не сіно.

Щоб відзначити десятиліття шлюбу, одна жінка попросила редакцію журналу, який читав її чоловік, надрукувати “послання” до нього.
Ось воно: “Дуже дякую Тобі, мій дорогий, за те, що я нині почуваюся щасливою дружиною і матір’ю. Дякую за те, що завжди і скрізь я відчуваю, що є твоєю єдиною жінкою на світі. Дякую Тобі за те, що Ти поважаєш і цінуєш мене. Дякую за те, що дивишся на мене з любов’ю, коли ми серед людей. дякую за Твої “Люблю тебе”, сказані тоді, коли найменше сподіваюся на них. Дякую Тобі за те, що Ти існуєш. Дякую за ці чудові роки любові”.

Маємо необмежену можливість вирішувати про щастя або нещастя осіб, з якими живемо. Достатньо звичайно слова “дякую”, сказаного чи не сказаного.

Б.Ферреро. Збірка "Троянда також важлива"
Ми не вмієм бути вдячними за прості речі. І сприймаєм все, як належне не задумуючись, що хтось робив то від душі.


Якщо я онлайні, то це ще .... не говорить про те, що я тут ..... може це просто моє ..... АЛІБІ.
 
ТатікаДата: Ср, 02-Вер-2009, 18:47 | Повідомлення # 5
Мама трьох принцес
Группа: Адміністратори
Повідомлень: 739
Статус: Offline
ВИБІР

Один чоловік завжди відчував себе пригніче¬ним через різні життєві труднощі. І якось він по¬ділився цим із відомим духовним наставником.
- Не можу вже більше! Життя стало просто нестерпне!
Учитель узяв у пригорщу попелу і вкинув до шклянки, у якій перед тим була кришталево чис¬та питна вода, і промовив:
- Це твої страждання.
Вода у шклянці умить стала брудна й мутна. Учитель вилив її.
Тоді знову набрав пригорщу попелу і кинув його у море.
Попіл у тій же хвилині розчинився, а вода у морі залишилась така сама чиста, як і до того.
- Бачиш? - спитав учитель. - Кожного дня ти мусиш вибирати, бути тобі шклянкою, а чи морем.

Занадто багато серед нас плитких сердець, за¬надто багато перестрашених душ, занад-то баг¬ато заморожених чуттів і спаралізованих рамен. Найбільше у наших часах бракує відваги. Не йде¬ться тут про нерозважне зухвальство чи безоглядність, а про правдиву від-вагу, яка дозволяла б кожну проблему зустріти словами: "Напевно, існує якийсь розв'язок, я шукатиму його, а отже, знайду".


Якщо я онлайні, то це ще .... не говорить про те, що я тут ..... може це просто моє ..... АЛІБІ.
 
ТатікаДата: Ср, 02-Вер-2009, 18:49 | Повідомлення # 6
Мама трьох принцес
Группа: Адміністратори
Повідомлень: 739
Статус: Offline
КОМА

Була собі колись кома, яка страшенно обурю¬валася через те, що всі її легковажать. Навіть діти з початкових класів не надто звертали на неї увагу.
Бо яке значення має нині кома? Прецінь у га¬зетах її майже не вживають, а якщо і ставлять, то радше випадково.
Та якогось дня кома збунтувалася.
Один із президентів, після тривалих перемовин із провідником супротивної сторони, на-писав суху нотатку: "Роззброєння, неможливе застосування зброї", - і відразу передав її гене-ралові.
І тут кома спересердя вирішила здійснити свій план пімсти і - перестрибнула через одне слово.
Генерал відкрив листа і прочитав: "Роззбро¬єння неможливе, застосування зброї".
І вибухнула війна.

У пущі в Колорадо туристи захоплювалися ре¬штками велетенського дерева, яке мало близько nів тисячі літ. Коли Христофор Колумб дістався до Америки, на тому місці росло молоденьке деревце. Воно перетривало бурі, землетруси, тисячі атмосферних катаклізмів, снігові лавини. Щоб об¬няти його пняк, треба було узятися заруки двад¬цятьом людям.
Та якось малесенький, майже невидимий шкід¬ник відклав на корі невелику кількість мік-роско¬пічних яєчок. З них вилупилися невеличкі личинки з невгамовним апетитом. І за кілька місяців дерево-велетень, що пережило бурі, було знищене.
Будь уважним до дрібниць, бо з них народжу¬ються великі речі.


Якщо я онлайні, то це ще .... не говорить про те, що я тут ..... може це просто моє ..... АЛІБІ.
 
ТатікаДата: Ср, 02-Вер-2009, 18:50 | Повідомлення # 7
Мама трьох принцес
Группа: Адміністратори
Повідомлень: 739
Статус: Offline
ОМАНА

У кінематографічних колах Лос-Анжелеса ка¬жуть, що відомі люди кіно нерідко вдають, ніби увесь час зайняті реалізацією "великих життєвих планів". Свій звичайний день вони описують при¬близно так:
"Встаєте о восьмій. Випиваєте помаранчевого соку і вживаєте денну порцію вітамінів. Півгодин¬на прогулянка підготує організм до сніданку. По¬тім переглядаєте газети і кореспон-денцію. Десь о десятій тридцять - плавання у басейні, потім пів години гімнастики, після то-го душ і сонячні ван¬ни. Далі настає час обіду, а обідати, звісно, най¬ліпше з приятелями.
По обіді - кава і приватний перегляд фільму або ж крамниці чи телефонні розмови. Близь-ко четвертої пополудні - теніс або гольф.
Після повернення знову басейн і заняття на тренажерах або у гімнастичному залі. По за-кін¬ченні цих тренувань душ, масаж, потім короткий відпочинок. А коли прокинетеся від того пообід¬нього сну - вам уже вісімдесятка".

Підприємець, змучений і засмиканий нескінчен¬ними клопотами, вдався до духовного на-ставника за порадою. Наставник сказав йому: "Риба, що покинула водну стихію, швидко вмирає. Так само і ти умираєш, коли дозволяєш, аби тобою заволо¬діли справи цього світу. Риба може врятувати своє життя, якщо негайно повернеться у воду. А ти мусиш зверну-тися до самотности".
Підприємець занепокоївся: "То я маю залишити усе і вступити до монастиря?"
"Зовсім ні. Займайся своїми справами, але звер¬нися до свого серця".

У словнику духовности є чудове слово - "зосе¬редження". Воно окреслює хвилину, коли за-триму¬ємося, аби "згромадити, зібрати" докупи частин¬ки нас самих, які порозкидав день.



Якщо я онлайні, то це ще .... не говорить про те, що я тут ..... може це просто моє ..... АЛІБІ.
 
ТатікаДата: Пн, 07-Вер-2009, 09:08 | Повідомлення # 8
Мама трьох принцес
Группа: Адміністратори
Повідомлень: 739
Статус: Offline
СПОСІБ ВИСЛОВЛЮВАТИСЯ

Одного ранку, як це часто траплялося, Каліф Гарун аль-Рашід викликав відомого ворожбита і розповів йому свій сон:
- Снилося мені, що в мене, один по одному, повипадали всі зуби - не залишилося жодного.
- О, мій пане, це дуже поганий знак. Це означає, що всі члени сім'ї мого пана помруть і мій пан залишиться сам! - сказав ворожбит.
Каліф так розлютився, що наказав вигнати цього ворожбита і більше ніколи не впускати в палац. Цей же сон він розповів іншому ворожбитові. Той розтлумачив його так:
- О, мій пане, це дуже добрий сон. Він говорить про те, що ти матимеш дуже довге життя, переживеш усю свою сім'ю і будеш набагато здоровішим від них!
Каліф зрадів:
- Який чудовий сон!
За таке гарне пророцтво він дав ворожбитові в нагороду сто динаріїв. А тоді покликав свого візиря, наказав йому знайти першого ворожбита і вибачитися за те, що його було вигнано з палацу. Бо насправді перший сказав те саме, що другий, тільки по-іншому.

Навіть найжорстокішу правду можна сказати делікатно. Ґречність є доказом культури серця.

Б.Ферреро. Збірка "Це знає тільки Вітер"


Якщо я онлайні, то це ще .... не говорить про те, що я тут ..... може це просто моє ..... АЛІБІ.
 
ТатікаДата: Ср, 09-Вер-2009, 09:00 | Повідомлення # 9
Мама трьох принцес
Группа: Адміністратори
Повідомлень: 739
Статус: Offline
ХТО БІЛЬШЕ ЗНАЧИТЬ

Був собі добрий і побожний брамин, який жив на пожертви вірних. Одного дня він подумав: "Переодягнуся в біснуватого і піду просити милостиню".
Опоясався ганчір'ям, як це роблять парії, найбідніші люди в Індії.
Того дня ніхто не вклонився йому на вулиці, ані не дав жодної милостині.
Спочатку він пішов на базар, потім до храму, але жодна душа не озвалася до нього й словом.
Наступного дня брамин одягнувся так, як звичайно вдягаються люди його касти: біла накидка, шовковий тюрбан і вишитий каптан. Тепер люди знову з ним віталися й давали гроші - і йому особисто, і на храм.
Вернувшись додому, брамин зняв свої шати, розклав на кріслі й глибоко їм вклонився. Потім промовив: "О, моя одежо, яка ти, мабуть, щаслива! О, яка щаслива! Одяг - ось що поважають на землі, а зовсім не людських істот, які всього лише його вдягають".

Цирк, розташований на околиці міста, раптом, серед вистави, загорівся. Клоун, уже готовий до свого виходу на манеж, вибіг на вулицю, щоб покликати на допомогу. Примчав на міську площу і почав гукати до всіх: "Біжімо зі мною! Цирк горить!"
Але люди тільки сміялися, думаючи, що це блазенський жарт, вигаданий з метою привабити людей на циркову виставу. Вони аплодували, заходячись від сміху.
"Якщо ми не загасимо вогонь, то він перекинеться на поля і ліс, а тоді й на місто!" - не вгавав клоун, переконуючи людей, що потрібна негайна допомога, однак жодного результату. Він запевняв їх, що не жартує і не виконує циркового номера, а його слова - чистісінька правда.
Він навіть заплакав, але це викликало нові вибухи сміху в натовпі. Йому кричали: "Браво! Молодець!"
Тим часом пожежа поширювалася, полум'я охопило не тільки цирк - зайнялися сусідні будинки, а далі й ціле місто.
Чому головну увагу ми звертаємо на одяг, а не на людей? Покладаємо надію на краватки та імідж. Молоді люди часто одружуються з одежею, а не з особою, яка її носить.


Б.Ферреро. Збірка "Це знає тільки Вітер"


Якщо я онлайні, то це ще .... не говорить про те, що я тут ..... може це просто моє ..... АЛІБІ.
 
ТатікаДата: Ср, 09-Вер-2009, 19:43 | Повідомлення # 10
Мама трьох принцес
Группа: Адміністратори
Повідомлень: 739
Статус: Offline
Господи, допоможи мені бачити мої можливості замість одних проблем.
ПОЧИНАЮЧИ З КІНЦЯ
Двоє чоловіків почули вістку про смерть свого багатого приятеля, і один з них запитав:
"Скільки, цікаво, він залишив?"
"Усе", - відповів товариш.

В одній далекій країні правив володар, який понад усе любив насолоджуватися своїм надзвичайним багатством. Кожного дня він зодягався у вишиті самоцвітами золототкані строї. Коли ранішнє сонце осяювало його обличчя, а шати починали мінитися тисячею райдужних блискіток, він виходив зі свого королівського палацу, щоб прийняти знаки поклоніння від своїх підданих.
Ця процедура наповнювала його радістю. Якось пополудні володар зі своєю свитою вирушив на прогулянку. Сонце світило в спину, і монарх уперше в житті побачив свою тінь. Вона була немов та чорна хмара, що не залишала його ні на мить.
Спересердя він закричав, пришпорив коня і помчав.
Він не міг далі правити державою, у якій його постійно переслідувала нав'язлива тінь, і поїхав шукати таку країну, у якій не було б тіней.

Ми мусимо навчитися жити поруч з тінню своєї смерти.


Б.Ферреро. Збірка "Кола на воді"


Якщо я онлайні, то це ще .... не говорить про те, що я тут ..... може це просто моє ..... АЛІБІ.
 
ТатікаДата: Чт, 17-Вер-2009, 09:01 | Повідомлення # 11
Мама трьох принцес
Группа: Адміністратори
Повідомлень: 739
Статус: Offline
За те, що маємо отримати, зроби нас, Господи, вдячними Тобі.
(Е.Мелло)

ДВОЄ ДРУЗІВ

Старший називався Франк і мав 20 років. Молодшого звали Тед і йому було 18. Разом вони проводили багато часу. І’х дружба сягала ще молодших класів школи. Разом вони прийняли рішення піти до війська. Перед виїздом з дому склали присягу перед собою і перед родинами, що берегтимуть одне одного.
Їм пощастило і вони опинилися в одному батальйоні. А далі їх послали воювати. Це була страшна війна, що точилася посеред розпечених пісків пустелі. Якийсь час Франк і Тед перебували в обозі. Та ось одного вечора надійшов наказ здійснити рейд на ворожу територію. Вояки, під пекельним вогнем супротивника, ішли вперед цілу ніч. Зранку добралися до якогось села. Проте Теда не було. Франк кинувся його шукати, аж напіткав прізвище друга у списку пропалих безвісти. Франк підійшов до командира із проханням дозволити йому рушити на пошуки.
— Це надзвичайно небезпечно, — сказав командир. — Я уже й так втратив твого друга, а ти хочеш, аби позбувся й тебе? Там іде страшна стрілянина.
Проте Франк, попри все, подався шукати Теда. Минуло кілька годин, заки він знайшов його. Тед був смертельно поранений. Франк обережно узяв його на плечі. Але тут зненацька пролунав постріл. 3 останніх сил Франкові таки вдалося донести друга до табору.
— Чи ж варто було вмирати, аби рятувати вбитого? — спитав командир.
— Так, — прошепотів Франк. — Перед смертю Тед вимовив: “Я знав, що ти прийдеш”.

Саме це й скажемо Богові у таку годину: “Я знав, Господи, що Ти прийдеш!”

Б.Ферреро. Збірка "Спів польового цвіркуна"


Якщо я онлайні, то це ще .... не говорить про те, що я тут ..... може це просто моє ..... АЛІБІ.
 
МартинДата: Ср, 07-Жов-2009, 08:43 | Повідомлення # 12
Консультант
Группа: Друзі
Повідомлень: 98
Статус: Offline


 
МартинДата: Чт, 08-Жов-2009, 13:59 | Повідомлення # 13
Консультант
Группа: Друзі
Повідомлень: 98
Статус: Offline


 
МартинДата: Пт, 09-Жов-2009, 08:15 | Повідомлення # 14
Консультант
Группа: Друзі
Повідомлень: 98
Статус: Offline


 
МартинДата: Пн, 12-Жов-2009, 08:22 | Повідомлення # 15
Консультант
Группа: Друзі
Повідомлень: 98
Статус: Offline


 
Форум » ВСЯКЕ - РІЗНЕ » Релігійний куточок » Скарбничка мудрості (Вислови на християнську тематику, духовні скарби)
Сторінка 1 з 812378»
Пошук:


"НАШІ ДІТКИ" © 2016