І знову – лист від нашої читачки. Спірний лист. Але щирий і не позбавлений здорового глузду, як нам здалося. Прочитай і вислови свою думку, якщо тема моральності аборту тобі близька.

«На написання цього листа мене наштовхнув відеосюжет із вашого сайту (мається на увазі відеосюжет "Як вберегти жінку та дитину від важкої операції – аборту?" – Ред.)

Сидять кілька людей (буду справедливою – розумних і хороших людей) і розмірковують про те, що жінка не повинна робити аборт.

Із розчуленням і щирим горем в очах розповідають про серце, яке вже б'ється на якомусь там тижні, про те, що вони готові прихистити дівчину на місяць чи два, поки вона не одумається…

Подивилася я цей сюжет і страшенно розлютилася! А потім узяла себе в руки та сіла писати цього листа. Опублікуєте – добре. Ні – душу відведу.

Я готова взяти на себе відповідальність перед Богом і людьми за рішення зробити аборт!

І вважаю, що моє рішення – це позиція дорослої людини, здатної відповідати за свої вчинки, а не розпускати, перепрошую, соплі.

Спершу – про відповідальність за аборт перед людьми

Я належу до типу жінок (бувають такі), які вагітніють, побачивши член з-за рогу. Я вагітніла зі спіраллю, поїдаючи упаковки гормональних протизаплідних (як сказала лікар – потрапляючи в 1% «щасливчиків»), з презервативом і без.

Я заміжня 15 років, у нас двоє дітей. Достаток – середній.

Що накажете мені робити в цій ситуації? Народжувати?

І що далі? Що я дам цим дітям?

Так і чую: дай їм любов і цього вистачить! Та що ви кажете?!

Ви вважаєте, що можна зацілувати дитину, одягнену у рвані черевики і їй при цьому не буде холодно?

Ви думаєте, обласканий з усіх боків дитина ніколи не відчуватиме своєї неповноцінності, порівнюючи себе з дітьми, які щороку їздять на море, ходять на прем'єри мультиків, катаються на гарних велосипедах?

Хто може дати мені гарантію, що наше фінансове становище не виховає людину з глибоким комплексом неповноцінності, а то й розлючену змалку?

Поясніть мені, чому аборт гірший, ніж поява у світі озлобленої людини, яка не отримала належного виховання та не здобула якісної освіти?

Для чого потрібні державі та суспільству такі люди? Щоб послати мало не на вірну смерть у шахти, відправити як гарматне м'ясо в гарячі точки?

І ця держава, це суспільство – моральні? А я, не бажаючи народжувати та виховувати дітей, яких потім назвуть біомасою, – просто звір, який вбиває своїх дітей?

Що готове дати суспільство дітям, врятованим від аборту? Допомогу при народженні дитини? Хороша справа, погоджуюсь.

А потім? Кому, крім батьків, потрібні ці діти потім? Скільком талановитим дітям закрито дорогу до вишів, бо місця зайняті здатними заплатити?

Чи потрібне цим дітям таке життя? Чи краще відмовити їм цього разу в шансі сьорбнути образи й горя? Адже аборт не вбиває душу, а (я впевнена!) лише відтерміновує появу цієї душі в цьому світі. Але про це трохи пізніше.

Про аборт і «звірство»

Скажіть мені, на кого розрахована ця пропаганда проти аборту? На чию нервову систему тиснуть усі ці ручки, ніжки й оченята дитини, яка хоче жити, але яку вбивають?

На тих, кому аборт – наче води напитися? Сумніваюся. Їм, перепрошую, начхати, їх рекламою не допечеш.

Ця пропаганда тисне на тих, хто всі очі виплаче, перш ніж піти до лікарні. Так і бачу, з якою хтивістю всі ці добренькі дядьки й тітки, які малюють плакати, пхають у рани жінки, для якої це рішення і так непросте, іржавий цвяшок і длубаються, длубаються: 

- Що, боляче тобі? Страшно? А поглянь на плакатик: що, ще більше болить? Добре…

Єзуїти…

А тепер – про відповідальність за аборт перед Богом

Мені завжди не подобалось твердження «раба Божа». І значно більше подобається «за образом і подобою Божою».

Перше твердження зводить мене до тварини безсловесної, не здатної ухвалювати рішення та нести за них відповідальність. До амеби, яка може жити лише згідно з правилами, начебто встановленими Богом, а насправді вигаданими людьми для того, щоб людська череда трималася в страху. Це – не для мене.

Із другого твердження виходить поширене тлумачення: в кожній людині є частка Бога. То чому ця «частка» не може ухвалювати самостійні рішення? 

Так, Бог у вигляді небажаної для мене вагітності надає можливість дати новій душі шанс на втілення.

Але не наказує, а надає право вибору: хочеш? Береш на себе відповідальність за майбутнє цієї людини? Народжуй! Ні? Що ж, тоді будь готова відповісти й за це. Потім…

Я волію відповісти перед Богом за аборт, ніж перед своєю знедоленою дитиною за те, що народити – народила, а на більше не здатна.

Аборт – не вбивство!

Аборт не вбиває душу людини! А лише відтерміновує її втілення. До більш щасливого для цієї душі збігу обставин.

Чи знаєте ви про те, що в християнстві тривалий час існував постулат про перевтілення душі? І цей постулат, не пам'ятаю точно, коли (але дуже давно), був викреслений із християнських церковних книг, зберігшись у буддизмі та ще кількох релігіях?

Чому викреслили цей постулат? Бо жити один раз – страшніше. А переляканою людиною управляти легше.

Ухвалюючи рішення про аборт, жінка не втручається в джерела світобудови (не той рівень усе-таки!).

За що ж тоді її таврувати такою ганьбою, аж до заборони ввійти в церкву? Чим цей гріх страшніший за багато інших?

Я готова відповісти за соє рішення зробити аборт! І я впевнена в тому, що Богу вистачить розуму та серця для того, щоб почути мої аргументи. Щоб зрозуміти, чому я, тремтячи кожною клітинкою, йду на аборт…

Бог – не люди, він зрозуміє…