Це викликає у мами справжній шок. Якщо врахувати, що ці удари бувають зовсім неабиякі, у будь-кого з батьків виникають цілком логічні запитання, які можна розділити на три умовні категорії.

• Причина такої поведінки. Чому вона так робить? Що в сім'ї провокує у дитини таку поведінку?Чи  винні батьки в чому-небудь?
• Хочу, щоб цього не було. Як зробити так, щоб дитина не завдавала собі ударів?
• Як правильно реагувати мамі на таку поведінку малюка?

Треба сказати, що не існує однозначної відповіді на жодне з цих запитань. Тому що поведінка дитини, яка б'є себе - це всього лише симптом. Це як головний біль - симптом дисбалансу в організмі, причини якого можуть бути у кожної людини свої.

І все ж можна виділити деякі загальні дитячі особливості, які провокують таку поведінку у дитини по відношенню до себе.

• Дитина за типом особистості, швидше за все, є інтровертом, тобто схильна до внутрішньої орієнтації та зосередженні на собі.
• У житті дитини є якийсь подразник, ніяк не пов'язаний із ситуацією, коли малюк завдає собі удари. Цей подразник дитина в силу свого віку не розуміє та погано усвідомлює, але, тим не менше, вона його спостерігає й відчуває. Це може бути стресова ситуація, сильний переляк у минулому, складні обставини в родині, коли всі дуже напружені й знервовані, важка хвороба малюка або члена сім'ї.
• Дитина з категорії "важких". У таких дітей в силу якихось особливостей характеру та темпераменту реакції на зовнішні обставини дуже яскраво виражені. Іноді ці реакції проявляються тим, що вона починає бити себе по голові, не вміючи по-іншому висловити свої почуття, Нехай, мовляв, мама сама здогадається, що малюку  треба, і нехай зробить так, щоб він перестав це робити. Тоді як звичайна дитина підійшла б і попросила у мами річ,яка викликала інтерес.

Різне поєднання цих трьох особливостей дають різноманітність ситуацій і глибину реакції дитини, коли вона починає себе бити. Хтось валяється на підлозі магазину й легенько вдаряється головою об підлогу, добиваючись, щоб мама купила йому машинку. Хтось до крові кусає себе за руку, коли мама обурилася  на дитячу витівку.

Дитина б'є себе - і ця поведінка є  всього лише верхівкою айсберга, під якою знаходиться брила льоду неусвідомлюваної психологічної напруженості. Така поведінка може виявлятися, навіть якщо дитину в сім'ї дуже люблять, не сварять, не називають поганими словами.

Якщо мама буде в кожному випадку уважно спостерігати за виразом обличчя свого малюка, який б'є себе, то вона зможе помітити, що в деяких ситуаціях він це робить по-різному. Природно, все відбувається швидко й спонтанно. Так, що відмінності в  дитячій поведінці мама розуміє не відразу. Але якщо це відбувається регулярно, то відмінності стають очевидними. Розглянемо найосновніші з них. Такою поведінкою дитина може маніпулювати батьками.

Дійсно, маніпуляціям дитина навчається з дитинства. І іноді вона навмисно завдає собі удари, щоб викликати бажану для себе реакцію з боку батьків. Зазвичай це заміна негативної реакції дорослого на спалах ніжності в бік дитини.

Як же зрозуміти, чи маніпулює  малюк, коли б'ється головою об стіну чи підлогу? У віці двох-трьох років дитина ще не в змозі витончено брехати і прикидатися, тому "вирахувати" її буде просто. Два основних моменти, на які мамі слід звернути увагу:

• дитина спостерігає за мамою явно або ховаючи очі, але обов'язково дивиться, що вона реагує на її поведінку;
• вираз обличчя у неї вдаваний, напружений;
• дитина чергує свої дії: завдає собі удари і після цього дивиться на реакцію мами.

Такою поведінкою дитина може сама себе карати

У природі людини закладене з самого глибокого дитинства робити все, що хочуть її батьки. На цю тему існує велика кількість інформації та матеріалу. Тому не буду детально зупинятися на цьому, скажу лише, що механізм цей діє буквально. Каже мама до сина: "Ти такий же недолугий, як твій батько". У підсвідомість дитини йде інформація: "Будь таким, як твій батько!" Або говорить батько дочки: "Тобі ще рано дружити з хлопчиками". Дівчинці йде сигнал: "дружити з дорослими чоловіками".

Аналогічно цей механізм діє, коли мати лає або картає свою маленьку дитину за її поведінку. Дитяча психіка сприймає це буквально - карає себе з висоти свого віку і розуміння. Особливо якщо врахувати, що у віці двох-трьох років ("криза трьохліток") дитина ще тільки починає психологічно відокремлювати себе від матері. Вона не розуміє, які зміни у психіці в неї відбуваються, і ще не усвідомлює себе в новій якості особистості, відокремленої від матері. Для неї поки її прикрість - це і її прикрість, її злість- і її теж.

Тому немає нічого дивного, що дитина готова зробити все, аби мама не сердилася. Будь-якого роду коментарі невдоволення (не обов'язково з підвищеним голосом або роздратуванням) з її сторони можуть спровокувати дитину на те, щоб завдавати собі удари.

Ми самі можемо спостерігати цей механізм тоді, коли, посварившись з кимось, нібито випадково ріжемо собі ножем палець,таким чином ніби караючи себе за нестриманість.

Цей вид дитячої реакції можна також визначити з виразу обличчя дитини:

• видно, що дитина щиро сильно засмучена;
• якщо мама виходить з кімнати або відвертається, вона не припиняє завдавати собі удари.

Такою поведінкою дитина може проявляти свій розпач

Це, мабуть, найскладніший для розуміння мами вид реакції дитини, коли вона б'є сама себе. Наприклад, мама спостерігає з боку за тим, як грається дитина. Дитина маминого погляду не помічає. Вона не може знайти іграшку або знаходиться в будь-якому іншому скрутному становищі. Замість того щоб звернутися за допомогою до дорослого, починає бити себе рукою по обличчю. При цьому дитина:

• не засмучена і, на думку мами, в неї немає серйозних причин робити так;
• вираз обличчя у неї нейтральний або здивований.

Таким чином, уважно спостерігаючи за своїм малюком, мама може визначити приблизно, від чого дитина б'є себе. Малюк, схильний до таких дій, може діяти в двох будь-яких або у всіх варіантах одночасно. Тобто він одночасно може зазнавати відчай і прагнути чинити тиск на дорослого. І мамі слід у кожному випадку діяти не за якимось шаблоном, а намагатися знайти той унікальний ключик, який підійде до її маляти, щоб послабити його внутрішню напругу.

Мамі важливо завжди пам'ятати, що поведінка дитини - це лакмусовий папірець, за яким можна визначити загальну психологічну обстановку в сім'ї. Дитина виявляє не тільки свій психологічний настрій, але і настрій батьків у даний момент.

З цього випливає найголовніший спосіб, який зможе змінити поведінку дитини по відношенню до себе. Потрібно "лікувати" психологічну обстановку в сім'ї!

Але бувають обставини, коли це неможливо. Не завжди в силах батьків надати дитині ідеальну, гармонійну і щасливу психологічну атмосферу. Мама повинна розуміти, що дитина просто так себе проявляє через нанесення собі шкоди з огляду на вік. З часом дитина перестане бити себе, але схильність до цього , швидше за все, залишиться на все життя. Тільки удари він буде наносити собі не по тілу, а в душі. Що може призвести до зниження самооцінки особистості.

І, тим не менше, мамі не варто заспокоюватись і чекати, коли дитина перестане бити себе. Якщо мама буде думати, що дитину не варто поправляти, коли вона себе неправильно веде, або коментувати її погану поведінку, то дитині це не допоможе. Кожен малюк має потреби в тому, щоб йому вказували на межі, в яких він може діяти. Питання тільки в тому, як це робити?

Ось лише деякі пункти, на які варто звернути увагу. Мама може звузити або розширити пропоновані варіанти на свій розсуд, спілкуючись безпосередньо зі своїм малюком.

• Знизити гучність голосу та експресію. Мама може провести експеримент і докоряти дитині пошепки або на вушко. Така поведінка може на якийсь період так здивувати малюка, що він буде не так сильно фіксуватися на собі і забувати бити себе.
• Не змінювати різко свою поведінку з лайки на ніжність. Якщо мама вичитує дитину за її поведінку, не варто кидатися на дитину з поцілунками, як тільки вона нанесла собі перший удар по голові. Такою поведінкою мама лише закріплює у дитини стереотип поведінки.
• Фізично не давати дитині бити себе. Мама м'яко утримує дитину, коли вона  б'є себе, і обов'язково коментує це наступними фразами: "Не треба так робити. Мама тебе дуже любить".
• Не маніпулювати у відповідь на її маніпуляції. У цьому випадку мамі потрібно точно розуміти, що зараз дитина б'є себе саме з метою тиску на батьків, щоб вони виконали її бажання. Вона не карає себе і не перебуває у відчаї. Тоді мама тимчасово припиняє всяке спілкування з дитиною, може навіть залишити її саму в кімнаті, даючи, таким чином, їй зрозуміти, що завдаючи собі удари, все одно не зможе домогтися бажаного.
• Говорити частіше дитині слова любові. "Навіть якщо мама сердиться, вона все одно дуже любить свого малюка".

А найголовніше, навіть якщо дитина перестане з часом наносити собі удари, мамі не варто забувати про те, що дитина робила це. Коли вона буде підростати, мамі треба докласти всіх зусиль, щоб навчити її абстрагуватися від стресових ситуацій і не переносити їх на себе. Не навішувати на себе почуття провини. Мама повинна дати дитині стрижень внутрішнього самовідчуття цілісної особистості, який буде підтримувати її в житті.