День святого Миколая, напевно, найочікуваніше й улюблене свято і для дорослих, і для дітей. Насамперед, мабуть, тому, що в цей час межа між дитинством і дорослістю повністю зникає, і кожен відчуває себе безпечною дитиною.

Вихід у світ такої антології, яка об’єднала й історичні факти, й легенди, оповідання і казки про життя святого Миколая, не може бути непоміченим. Адже саме його ім’я приносить внутрішнє тепло й душевний трепет. Тим паче, що й життя чудотворця овіяне чималою кількістю легенд.

Миколай народився близько 280 року в мало­азійському місті Патарі, в провінції Римської ім­перії Лікії. Досі існує переказ про те, що не­­мовлям Микола відмовлявся від ма­теринського молока під час посту, а під час обряду хрещення дивом встав на ніжки, прийнявши таїнство стоячи. За переказами, його батьки були багатими й віруючими християнами, які охрестили сина відразу після його народження, що тоді було рідкісним явищем. Змалку Миколай вирішив присвятити своє життя Господу. Хто не знає розповіді про те, як дитиною він уночі розносив подарунки бідним удовам і сиротам? Іще за життя його називали батьком усіх бідних і беззахисних і вірили, що він має дар творити дива.

В Україні свято Миколая набуло особливого колориту. Культ св. Миколая на нашій землі вкоренився разом із християнством, наділивши цього святого суспільною пошаною. У другій половині ХІ століття у Києві на Аскольдовій могилі боярин Ольма збудував церкву св. Миколая. На Галицьких землях однією з найстаріших є церква св. Миколая у Львові, що походить із XIII століття. Вона відома своєю чудотворною іконою і дивами, що траплялися біля неї. Тож не дивно, що український народ настільки полюбив Миколая. Чимало відомих класичних і сучасних авторів, як-от Віра Вовк, Василь Скуратівський, Зірка Мензатюк, Ганна Куземська, Марія Людкевич, Ганна Чіпко, Олекса Воропай, написали зворушливі розповіді, казки й оповідання про святого, доповнивши чималу літературну спадщину, що легендами передавали з уст в уста. Крім того, про цього святого існує безліч оповідок іноземного походження, проте Миколая в них часто називають іншими іменами.

Наприклад, в англійсько-американській літературній традиції Санта Клаус з’явився доволі нещодавно, наслідуючи традиції, притаманні фактично кожній країні – мати свого святого опікуна. В Англію образ святого Миколая прийшов із Німеччини від імені Санта Ніколаус, де його ім’я трохи скоротили. Під пуританським впливом після Реформації звичаї і народні обряди трохи обмежили. Лише в середині XIX століття з ініціати­ви королеви Вікторії святкування Різдва відновили. Щоправда, згадати, звідки взявся цей Санта Клаус, було дуже складно. Згодом менеджери "Кока-Коли” змінили зимове вбрання Святого Миколая з білого на червоний колір, який є символом компанії. Проте пієтет до цього святого залишається, і діти кожної країни з нетерпінням чекають на прихід святого: "А десь далеко в небі в ту ніч ви почуєте срібні дзвіночки: на санчатах їде святий Микола й заглядає у кожне віконечко, чи не забули дати подарунки всім його любим діточкам! А як забули, то нагадує їхнім батькам… Їдуть санчата поміж зірочками, переїжджають із хмарки на хмарку, дзвоники ніжно дзвонять, а старий місяць весело посміхається. Він знає, що в цю ніч всі мусять бути щасливі! І ті, що роблять подарунки, й ті, кому їх роблять. Бо найбільше щастя в житті – це робити добро!”