Ось так живеш роками в місті, навчаєшся, ходиш на роботу, виховуєш дітей, онуків, правнуків…і навіть не замислюєшся яким чудовим є твоє місто. Які чарівні в ньому світанки і чаруючі вечори. Які милі твоєму серцю парки і сквери Які цікаві люди живуть. Наскільки колоритною і цікавою є його історія. Зупинившись, замислюєшся, а яка вона моя Вінниця??? Як завжди привітна, з по Київськи квітучими каштанами, з трояндовими алеями, з старовинними вулицями, будівлями і інколи по провінційному застарілими поглядами. Вона, справжні перлина Поділля радо вітає усіх гостей і оберігає мешканців.

З історії: В 1362 році литовський князь Ольгерд, після перемоги над татарами на річці Синюха (Сині Води), приєднує великі території України до Великого князівства Литовського. Ново приєднані території Ольгерд жалує своїм племінникам - Федору, Юрію, Олександру та Костянтину Коріатовичам, доручаючи їм ”городи Подільські умурувати ”. Федір Коріатович, на думку істориків, в 1363 році “умуровує ” фортецю Вінниця. Правда перша фортеця була зовсім не мурованою, а дерев`яною. Розташована вона була на річці Буг, трохи нижче впадання у нього річки Віннички. Фортеця мала шість веж й гарнізон набраний з місцевих міщан. Перша ж письмова згадка про Вінницю датується 1385 роком. Назву Вінниця пов`язують з вже згаданою річечкою; з древньослов`янським “вьно” – посаг, придане; або з словом “Вінниця – винокурня. Якщо й справді назва нової фортеці була пов`язана з винокурнею, то Федір Коріатович збудував для тої винокурні непоганий захист. У 1598 р. Вінниця стає столицею Брацлавського воєводства. В історії міста бурхливе зростання і перетворення з посередності в велике центральне місто. Та визначні дати і монотонні розповіді про роки бойової слави навряд зацікавлять то перейдемо до прогулянки.

Найбільшу архітектурну і історичну цінність являє собою центральна вулиця Соборна. Саме на ній розташовані відомі Вінницькі «Мури» - залишки середньовічного комплексу захисних споруджень для єзуїтського й домініканського монастирів. Сьогодні в них розташувався краєзнавчий музей з своїм скелетом мамонта. Зараз про їх місце знаходження знає не кожен, а раніше вони височіли на пагорбі і були найпомітнішою ознакою міського центру. За їх величними стінами будувались школи, судові установи, собор та костел…. Але час пройшов і від кам'яних стін муру нині залишилася тільки тильна частина, що вже не впадає в око, як колись. Враховуючи це і сама назва "Мури" почала забуватися, втрачаючи свій і прямий, і символічний зміст. По праву сторону від мурів розташований костел 1610р., по ліву Преображенський собор. А в далині на пагорбі видніється дерев’яна Миколаївська церква… Вишуканості і значущості місту додають будівлі тодішнього міського архітектора Артинова. Саме він побудував велику кількість особняків і прибуткових будинків в центрі міста, та зводив будинки загального призначення: приміщення міської думи, жіночу гімназію, синагогу, водонапірну вежу. Йдучи по Соборній мимоволі звертаєш увагу на старі кірпічні будинки в частості на приміщення колишнього готелю «Савой». Якщо біля нього подивитись в сторону, то можна побачити старовинну площу з водонапірною башнею 1912 р і годинником на ній. На стінах башні видно сліди від пуль та снарядів. Як не старались фашистські загарбники, але зруйнувати таку велич їм так і не вдалось. Поруч з башнею пам’ятна згадка про ті часи пам’ятник загиблим воїнам…. Далі в пережившому віки будинку розмістився суд, поруч маєток Брусилова. Панський маєток та спуск до Бугу стародавніми східцями….

Та все ж повернемось до прогулянки вулицею. Знову будиночки, пам’ятна табличка зі згадкою про УНР,будівля думи по ліву сторону в дворах прихований від необізнаних поглядів заховався будинок капітана Олександра Матвійовича Четкова збудований в 1910 році. Саме в ньому в після воєнний період довгий час розміщувався центральний пологовий будинок міста.

З іншої сторони за табличкою Художня школа (1909) сховався особнячок ще одного капітана… Пройшовши від якого потрапляєш на теперішню площу Театральну і око милується ще одним творінням мистецтва театром Садовського зі своїми величавими колонами, творіння архітектора Чорновола…

Декілька кроків і ще одне ехо з минулого Вінницький торговельно-економічний інститут увійшов в історію зі своїми вихованцями їхніми злетами і діяннями. Особливо символічним є те, що він знаходиться у будівлі, в якій в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. розміщувалося реальне училище - найбільший культурно-освітній осередок нашого міста в ті часи. Відчуття зв’язку з минулим з’явиться одразу, як тільки ви ступите на металеві східці, що не мають аналогів в архітектурі міста. Привертає увагу досить характерний напис, що зберігся на них з тих часів: "Чугунно-литейный и механический заводъ. Винница". На стіні реального училища ознайомлюємося ще з одним пам’ятним написом: "У цьому будинку, колишньому реальному училищі, в жовтні 1881 року видатний український письменник Михайло Михайлович Коцюбинський склав екстерном іспит на звання народного вчителя". під ногами вимощена бруківка ступаючи ніби переносишся в тодішні часи….

I як спогад минулого на розі вулиць Соборної та Хлібної (раніше Поштова і Хлібна) кидається в очі колишня жіноча гімназія зведена у 1900-1901 роках архітектором Артиновим і добудована у 1936 році (третій поверх), вона є справжньою окрасою міста вже більше ста років.

Поряд, бачимо розташований великий парк з скульптурами та застарілими дитячими атракціонами закладений в 1936 році. З ним пов’язана трагічна історія. В дворі будинку, що межував з парком, відбувались масові розстріли радянських громадян у 1937 – 38 і аж до 1941 року, а тисячі трупів вбитих ховали прямо на території парку. За часів незалежності України в ході розслідування злочинів радянської влади було ексгумовано близько 10 тисяч тіл. Як кажуть місцеві жителі: «Парк на кістках».

Виходимо в самому серці міста в раніше знаному районі Калічі. Зараз про нього нагадує хіба магазинчик з однойменною назвою. Від нього піднімаємось вулицею названою ім’ям видатного хірурга М. І. Пирогова, аж до Вінницького національного медичного університету засновано 1921 року. Спочатку він був заснований як Вінницький фармацевтичний інститут, в 1930 р був перейменований на Вінницький філіал Всеукраїнського інституту заочної медичної освіти, далі здобуває назву вечірнього виробничого медичного інституту (1932 р.), і нарешті в 1934 році здобуває назву медичний інститут. Згадуючи інститут не можна забути про музей садибу М.І. Пирогова розташований в південно-західній частині міста Вінниці. Саме в цій живописній садибі під назвою Вишня, впродовж останніх двадцяти років (1861-1881) жив і працював видатний вчений, геніальний хірург, анатом, творець воєнно-польової хірургії, засновник Товариства Червоного Хреста, прекрасний педагог і громадський діяч Микола Іванович Пирогов. Не подалік облюбованої садиби, в склепі, під стінами церкви – усипальниці збудованої овдовівшою Олександрою Антонівною і знайшов свій прилисток відомий діяч.

Прогулянку не можна вважати закінченою якщо не пройтись п’ятничанським лісом, не побродити парком психіатричної лікарні, що була збудована в 1897 році тим же Артиновим, не завітати в особняк "Кумбари" там і досі лунають дитячі голоси завдяки тому, що вона стала поліклінікою, не спуститись старовинними східцями до Бугу чи просто прогулятись його берегами та не завітати на острів Кемпу… Більше фотографій можна знайти тут