| Татіка | Дата: Пн, 24-Сер-2009, 17:51 | Повідомлення # 1 |
Мама трьох принцес
Группа: Адміністратори
Повідомлень: 739
Статус: Offline
| Ось воно, поділка в 40 тижнів пройдена, але де пологи ? Де страшний біль і все таке чим там мене лякали? Ей малюк ти де? ...
З середини чутні, як завжди лишень ліниві кувиркання. Незважаючи на 40 тижнів і поставлену дату пологів малюк тихенько продовжував баюкатись в пузику. Я от досі не можу збагнути чи то доля така чи дійсно дитя чуло, що татко говорив? Кожен ранок одне і теж зайчик не народжуйся папі на роботу, папі на роботу? Так сонце пора бо завтра останній вихідний і післязавтра знову на роботу, до того ж таке свято... Прошу тебе виходь, щоб я не турбувався... 
Ой я на те вже не зважала мені було байдуже коли я народжу, та хоч зараз(так мені хотілось потримати кровиночку на ручках). Я пішла на кухню, а татусь так втомився від вмовляння, що заснув як новонароджений! Ну що, 22 лютого 17.00 пізно, але хочу піцу... Вирішено печу . За час поки сходило тісто і робилась начинка стало поколювати в спині. Так !!! Варто перепочити, а піца необхідно доробити. О 21.00 я таки на кінець зрозуміла, що то, мабуть перейми. УРА ПОЧАЛАСЬ!!! ЮРА ВСТАВАЙ Я НАРОДЖУЮ!!! ПОЧАЛОСЬ. Я зараз думаю, що була божевільною. Своїм криком я так налякала чоловіка, що першою його фразою було ДЕ? Де, де поки дома, як бачиш... Мовчання і хохот обох. До пологового будинку я вирішила поїхати в останню мить, тому ми не спішили. Я прийняла ванну, чоловік допоміг зробити інтимні процедури. Звісно він спитав чи я не народжу під час цього. Почувши ні продовжував.
Не знаю чи то від нетерпіння перед зустріччю з дитинкою чи від бажання позбутись здоровенного пуза, в мене не було ні страху, ні болі. Я тоді була така зібрана і впевнена в собі, як ніколи більше в житті. Ми з чоловіком після усього цілу ніч проговорили з донечкою. До пологового будинку приїхали о 10.30 23 лютого. На порозі нас зустріла свекруха ( вона там працює ) зі словами: „А ви чого тут? До мене?” - народжувати пробурмотіла. Я до речі вже на 40 тижні і хочу народити зараз... на очі мені навернулись сльози від думки, що народжувати мені доведеться перед нею, а вона так говоре. І ЧИМ Я ГІРШЕ інших породіль? ЇХ ЖЕ ПРИЙМАЮТЬ...
Піднялась я після усіх процедур з клізмою, при тому так як я „знайома ” і мовчу черговий лікар мене навіть не подивився, лише спитав чи пробка відійшла –Так сказала я, а води –Ні, ну добре можеш підійматись на верх в нас багато роботи то ти так як не спішиш поки то почекай. На годиннику 11.00. Ось і передродова палата. 5 ліжок і лише 1 вільне, жінки в якійсь агонії кричать, крутяться, купа крапельниць і переляканих практикантів... З за спини – то твоє ліжко, можеш розташовуватись. Боже!!! Мелькнуло у мене в голові, де в цьому місиві? Я туди не хочу. Кинувши речі, я вийшла до коридору о позаду з криками і з лікарем кудись побігла вагітна... Е куди це ви? О що за кімнатка... Коли я відкрила двері то була шокована і в першу чергу своєю наївністю . В журналах і на дисках все було зовсім не так... не так ЖАХЛИВО. У мене на очах народився крикливий хлопчик. Я не знаю хто з них кричав більше чи малюк чи мама? Та виясняти у мене не було сил. В самої схватки досягли такого епопею, що від картини перед очима і від їх болей я ледь не зомліла. Ти що тут робиш? Не можна тобі сюди. О то ми тебе ще не дивились, ну почекай ще трішки. На годиннику 12.45 З пологової зали виходить лікар. І де ще в якийсь кабінет виходять їх уже 4. Пішли з нами. Від болів у мене все розпливалось перед очима, а з звуків я чула тільки крик породілі і глухі стони інших. Боже як зайти в передродову і взяти пеленку для огляду? Я зайшла то була питка, але де всі тільки дві жіночка одна під крапельницею, а інша новенька ходила мовчки по кімнаті, а де? Народили – почувся голос свекрухи. А я чому не бачила? Я ж весь час була біля поста і пологової палати? Як не бачила, ти що смієшся ти ще так посміхалась їм вслід. Ну тебе не болить тільки брати починає, а вони вже і тебе таке чекаю побачиш.
Оглядова кімната 13.00 повно народу і зав відділенням і лікар і ще купка всіх... Хто ви усі, запитую. Сміх і якісь жарти, а потім... Ти чого мовчиш? Чому не дивитесь до неї? У неї повне відкриття! Дитятко страждає! Через декілька секунд мені прокололи пузир, щоб відійшли води. Акушерка вколола якусь гидоту і всі знову погнали в пологову залу бо народжувала жінка з крапельницею...
Я зайшла в палату. Пусто і тихо. Клас нарешті тиша. З рук випала пеленка, я присіла її підняти і о Боже потуги. Як встати? Як когось покликати, голос пропав від терпіння болю. Зібравши всю волю в кулак, а головне розуміння того,що якщо не закричу то тут і народжу я просто закричала... Смішно та після того крику я змогла піднятись. Прибіг лікар ти чого кричиш там пологи в розгарі. Ну пішли зі мною вже не залишу я тебе тут .
Пологова кімната. Проходжу породілю бідна так мучиться всі кудись заглядають, шепочуться. Купа студентів. Так от куди вони ділись. Доходжу до другого крісла і замешкала перед тим як вилізти. Тій робили епізіо. Боже з боку то виглядає жахливо. Все болю немає. Вилажу на крісло. Втома . Незрозуміло чому хочу їсти. Дайте їсти я голодна. Сміються підходе акушерка, о вже видно голівку. Швидко прибігла другий лікар бо той мав штопати своє епізіо і після трьох потуг на живіт з голосним ого дівчинка на живіт положили ЇЇ !!! МОЮ НАСТЮШУ!!! Яка вона важка, як вчепилась за пальчик! Донечка моя кохана. Якби ти тільки знала, як я тебе чекала і як люблю. Годинник скільки зараз 13.15... Пуповину перерізали і її забрали в дитячу кімнату. Після народження плаценти прибіг анестезіолог. В одному місці приросла плацента потрібно чистити...
Який солодкий сон, яке все помаренчево - рожеве і жовте противне світло це все перебиває. Щось болить. Якісь білі шапки – це лікарі. Ей ви що там робите боляче. Спи . Ще трішки... Сміються. Не дивно, що сміються я ледь тих пару слів виговорила язик геть не хотів слухатись. Знову все кольорове... хтось плаче, плаче... Настя, так це Настя. Не відкриваючи очі кричу агов тут є хтось там моя Настя плаче. То не твоя там ще хлопчик є. А ти вже так швидко прийшла в себе. Сильна ти. Плачу і кажу, що не сильна дайте дитя вона там так плаче. Відкриваю очі все розпливається я ледь фокусую погляд. Акушерки не видно. Плач затихає і чується цмокання. Ось тримай, таки твоя плакала. Вона сьогодні одна дівчинка, а то всі хлопці. Оце папі подарунок на 23 лютого. На тримай своїх 4100 щастя. А зріст? 54см. Прикладаю до грудей, а сльози течуть сильніше від молозива... Моя донечка. Тоді у нас не було мобільних і чоловік не знав, що вже став татом. Свекруха відправила його аргументувавши це тим що до пологів ще довго прийдеш після 17 може тоді щось буде... Як хочеться його побачити!!! А ще я хочу їсти, так їсти!
Ви не скажете десь мама по близості є? Є я зараз її покличу... Я хочу їсти дайте мені чогось. Сюди? Так я дуже голодна. Через пару хвилин вона принесла мені здоровенний кусок булки на якому лежав твердий сир і величезний кусок варьонки. Як було смачно!!! Моїй сусідці принесли дитинку. Вона хвилинку потримала і віддала назад. Я жую бутика однією рукою, а іншою притримую янголя і ще на не задане питання кажу, що свою не віддам і не просіть... Сміється.
Мене перевозять до палати. Дитя забрали на хвильку. Заходжу в палату посміхаюсь, вітаюсь лягаю на постель. Ой а дитина? Встаю переодягаюсь хапаю халат і йти до поста. В дверях зустрічаюсь з акушеркою. Ти куди? Вже встала? Я до дитини зараз принесуть. Заходе свекруха каже що прийшов чоловік. Образився, що не дали почекати. Канєшно образився.
Ось і наше янголятко принесли...
Плачу...Беру на руки і підходжу до вікна ... привіт! Так видно? На новонародженому личку пробігло щось схоже на посмішку. Чоловік витирає очі під вікном, я в палаті... Бачиш Настюша, до чого ти довела батьків. Батьків! Юра ми батьки ти папа, а я мама...
 
Якщо я онлайні, то це ще .... не говорить про те, що я тут ..... може це просто моє ..... АЛІБІ.
|
| |
| |
| Оленка | Дата: Пт, 11-Вер-2009, 12:45 | Повідомлення # 2 |
Зародок
Группа: Модератори
Повідомлень: 15
Статус: Offline
| Як щаслива розповідь...Хай все у вас буде добре.
|
| |
| |
