НАШІ ДІТКИ

Легкий вітрець торкає серця струни,
В душі багряно осінь догора.
Ми вчора ще були з тобою юні –
Сьогодні вже на скронях срібло гра.

Та прожиті літа не стануть тліном,
Не ятрить серця гострий смуток-щем.
Хай час летить в прийдешні покоління –
Ми в світ оцей повернемось іще.

Народимось намистечком калини,
Краплиною ранкової роси,
Фіалкою і листом тополиним,
Щоб рідний край не згаснув без краси.

Улыбка женщины -признанье
В любви ,в желанье , красоте...
Кому признанье в наказанье
Кому даёт полет мечте

Улыбка женщины-надежда
На доброту и красоту
Не отравляй её невежда
Не то гореть тебе в аду

Улыбка женщины -цветенье
Сорвал-и нету красоты
Пусть будет чаще то смятенье
Когда мы дарим ей цветы

Улыбка женщины-звезда
Огонь зари и жизни новой
Пока блестят её глаза
Нет будней тусклых и суровых

Десь-колись, в якійсь країні,
Під небом ніжно-голубим,
Зустрілись тихо дві людини,
Зустрілись й просто розійшлись.
Розійшлись, щоб стрічати світанки
З некоханими десь у пітьмі.
Розійшлись, щоб довіку обманки
Витирали їм сльози рясні.
І так проживуть вони щиро
Обмануте ними життя
Й забудуть вони про те диво,
Про світле й палке почуття.

Та в світі любов не вмирає,
Не згаситься градом образ,
Мов пагон вона проростає
Та тягнеться з подивом час.
І знову зустрінуться двоє
Під небом таким голубим,
І сонцем розіллється море...
Зустріньтеся, щоби зійтись!!!

Я зітру тебе з пам`яті,
Наче гумкою з зошиту.
Бо кохання без радості,
Залишилось без попиту.

Із уламками в серденьку,
Не складу я мозаїку.
Ні до чого всі звернення,
Моя доля без заліку…

*****************************************************************************
Застиглі думки у печальних очах,
Косметика все не сховає.
Якесь бажевілля у вічних думках,
Хтось йде, а хтось просто чекає.
Ти віриш у казку, ти віриш у сни,
Сидиш і тихенько читаєш.
Твоєї немає ні в чому вини
Ти просто банально кохаєш.
В руках твоїх теплих, солоних від сліз,
Знайшла місце кава гаряча.
У серці лишився маленький поріз
І ніжна уява дитяча...

********************************************************************************
*
Пісня сумна, божевільні тривоги,
Кава гірка, розійшлися дороги…
Промені сонця надію дарують,
Ти не одна, тебе друзі рятують.

Ліжко м`яке, та чомусь знов не спиться,
Раптом тобі, знову сон той насниться,
Тихо в такт пісні, прошепчеш слова
Від них у самої болить голова.

Кнопки гарячі, мобільний вже сів
Очі, не плачте, стільки разів!
Пісня сумна, не дає, лише просить
Ти не одна, поспівали і досить.

********************************************
Я - не я, і доля - не моя.

Я - не я, і доля - не моя.
Відчуваю дискомфорт від ліхтаря,
Темрява заполонила душу,
І не маю сил кордони рушить.

Я давно з дистанції зійшла,
Та не діє трансфер на життя,
Усе в пам’яті запорошилось пилом,
Сірістю себе занапастила.

Щоб змінити, де узяти подих?
Щоб зіграти, хто напише ноти?
Як сомнамбула ходжу на краю леза,
Витікає, як вода, безмежжя.

Серце втиснуте у атомічний світ,
Всесвіт в ньому не лишає слід.
Диво нас лякає за межею,
Та ніхто не знає що ж за нею!

*******************************************************
Сонет самотності

Вбивай мене повільно до кінця
І не дивися на усмішку звичну -
Вона минає. А ти будеш вічно
Підкравшись, проникати у серця.

З тобою не зрівнятися мені
Умінням розривати на частини
І додавати відчуття провини.
Ти у душі. Ти на самому дні,

І глибше не лишилось відчуття.
Летить твоє відлуння пустотою,
Все навкруги пронизане тобою.
Самотність - ти і є моє життя,

Ти моя радість і моя печаль.
Тебе люблю? Ненавиджу! На жаль...

*********************************************************
Не забудеш

Ти мене не забудеш ніколи...
Я прийду то весною, то літом.
Я прийду, наче квіт матіоли,
Повернуся з вишневим я цвітом...

Ти вдихатимеш запах весняний,
Шаленітимеш, наче від щастя.
Зрозумієш, що я ще кохана,
Не тобою, але це на краще...

Ти шукатимеш в натовпі погляд,
Що уже не впивається болем,
І тебе обпече тихий спогад -
Я твоєю не буду ніколи...

Судили Совість
У однім суді.
Зібрались всі..,
Бо так вона хотіла.
Й сиділи всі у кріслах,
Як німі.
Дивились.
І вона заговорила.

Заговорила палко,
Так, як є.
Що і не всі про це
Хотіли чути.
Отож - закрили
Двері у фойє,
Закрили вікна
На залізні пута.

І слухали.
Дивились в очі їй.
Й ніхто не знає,
Що в душі робилось,
Листали справи
Списаний сувій.
Хоча давно дійшли,
Про що тут велось.

Та Совість
Нагадала їм ще раз,
Не плакала,
Не билась з жалю в судні,
Не піднімала
Руки до небес
І не кричала:
«Хто ви, хто ви, судді!?»

Cудили Совість...
Так і в нас часом
Такі думки
Тривожні набігають,
Що хочеться
Весь світ винить кругом!
А винен сам.
Себе ти покараєш?

Мабуть, найбільше схожа ти на літо…
Усе буяє, все стає рости.
От тільки пролісків улітку не зустріти.
Ех ні… І літо це не зовсім ти.

Мабуть, найбільше схожа ти на осінь...
Коли у золото вбираються дерева,
Коли дощі у вирій сміх відносять.
Ні! Ти не осінь… Ти ж завжди весела.

Мабуть, найбільше схожа ти на зиму…
На полотно холодного пейзажу,
Коли на землю опадають тони "гриму".
Та ні, ти ж гарна й так, без макіяжу…

Ну хто ж ти? Хто? І ручки твої білі…
Таких як ти ще не стрічав ніде.
Ти – все, що є. Ти – все в одному тілі.
Мабуть, тому я так люблю тебе!

Я для чего-нибудь пришла:

Смогла кому-нибудь свечами

Мир осветить моя душа.

Глотком воды была кому-то,

Кусочком хлеба, может быть,

И чьей-то жаждой встретить утро,

И чьей-то радостью любить.

Проходит жизнь, летит, как птица,

Не останавливаясь, мчит.

Бог дал мне жизнью насладиться

И болью смог меня учить.

Всего давалось полной мерой,

За всё Его благодарю!

Люблю,надеюсь, зрею, верю,

Вбираю счастье и дарю.