НАШІ ДІТКИ

   Правдивий спокій добувається тим, що ведеться боротьбу з пристрастями, а не тим, що їм догоджається.

    СПОКУСА

    Спекотливої літньої днини робітникові, що працював на багатого господаря, було звелено скопати сад. Наймит неохоче взявся до роботи. При цьому він нарікав на Адама, що через нього люди отак використовують працю інших людей.
    Ці ремствування і прокльони дійшли до вух господаря.
    – Чого ти нарікаєш? Б'юсь об заклад, що на місці Адама ти вчинив би так само, – сказав він наймитові.
    – Ні, напевно ні, – сухо відказав робітник. – Я нізащо не піддався б спокусі!
    – Побачимо! – відповів господар і запросив його на обід.
    У призначений час наймит з'явився до дому свого хазяїна. Той запровадив його до кімнати, а там уже чекав стіл, заставлений усякими наїдками.
    – Можеш частуватися усім, чим тільки захочеш, лишень не торкайся вази, що стоїть отам на краю стола, аж доки я не повернуся, – мовив господар.
    Наймит не гаяв часу, а відразу всівся за столом і взявся куштувати усі страви, що стояли перед ним. Врешті його погляд затримався на прикритій вазі, що стояла скраю.
    Цікавість аж розпирала наймита. І він таки не витримав й обережно відхилив накривку. Та досить було лиш рушити її за край, як із вази на нього вискочила велика миша. Наймит хотів її піймати, але миша вислизнула йому з рук і втекла. Він кинувся за нею і в гонитві поперевертав геть усі крісла в кімнаті. На гармидер повернувся господар.
    – Ну що, бачиш? – промовив зі сміхом хазяїн, киваючи пальцем. – Надалі, гадаю, більше не проклинатимеш свого праотця Адама і не дорікатимеш йому за його переступ.

    "Тільки не я! Я не такий і ніколи б так не вчинив!"
    "Але ж ти дурний! Треба було зробити ось як..."
    У різний спосіб тикаємо на інших пальцем. Але той, хто вказує пальцем на когось, водночас три інших пальці спрямовує на себе.
    Учень доволі легковажно говорив учителеві про заздрість і владність людей цього світу.
    Учитель відповів йому: "Ти нагадуєш мені вовка, на якого раптом зійшов добродушний настрій. Але як тільки він побачив кота, що гнався за мишею, обернувся до іншого вовка і збуджено промовив: «Чи не здається тобі, що пора навести лад із цими розбишаками?»"

   Зрілість віри – це готовність віддати Господу усе, що Він нам дає.

    НЕЗАЛЕЖНО ВІД УСЬОГО

    Утікаючи від нацистської поліції уночі, під час негоди, єврейський равин разом із дружиною й сином переправлялись озером, через яке проходив кордон. Маленький човен не зміг опиратись потужним хвилям – перекинувся. Жінку з дитиною поглинули морські глибини.
    Нещасний чоловік після відчайдушних спроб урятувати близьких доплив до протилежного берега. Виснажений і зболений упав на коліна, звів до неба руки й молився: "Боже Ізраїлю, мені вдалось втекти аж сюди, щоб міг Тобі краще служити, виконувати Твої настанови, і славити Твоє ім'я. Ти випробував мене, щоб пересвідчитись, що я вірний Тобі. Знаю: Ти можеш усе. Навіть коли б схиляв мене покинути Твої дороги, присягаюсь, це б не вдалось Тобі. Можеш боляче мене вдарити, забрати в мене найкраще, найдорожче у світі, можеш віддати мене на тортури, закатувати до смерти; ніколи не забракне мені віри в Тебе, завжди любитиму Тебе більше, аніж Ти сам".

    Просив Тебе, Боже, щоб дав сили реалізувати мою мету.
    Ти ж зробив мене слабким, щоб навчився слухати в покорі.
    Просив у Тебе здоров'я, щоб міг учинити великі справи.
    Ти зробив мене хворим, щоб міг робити добрі справи.
    Просив Тебе про багатство, щоб бути щасливим, –
    Дав убогість, щоб став мудрим.
    Просив про владу, щоб люди прийняли мене, –
    Зробив мене немічним, щоб мав потребу в Богові.
    Просив за речі, щоб тішитись життям, –
    Дав мені життя, щоб втішався речами.
    Не отримав нічого з того, про що просив,
    Але отримав те, чого сподівався.
    Не зважаючи на те, що жодне з моїх прохань не було виконане,
    Моя найглибша молитва була почута
    Тепер відчуваю себе ще більше блаженним!

   Господи, допоможи мені бачити мої можливості замість одних проблем.
 

    ЗАМЕРЗЛИЙ СТАВОК

    Одного разу двоє друзів-хлоп’ят каталися на ковзанах на малому замерзлому ставку. Був похмурий холодний вечір. Діти їздили обережно, але раптом лід проламався і один із хлопчиків упав у воду.
    Ставок був неглибокий, але вода в ополонці почала замерзати, закриваючи отвір.
    Другий хлопчик повернувся на берег, узяв найбільший камінь, якого вдалося знайти, і побіг туди, де провалився його малий друг. Почав щосили вдаряти каменем об лід, аж врешті-решт розбив його. Схопивши друга за руку, допоміг йому вибратися з води...
    Коли прийшли рятівники і побачили, що сталося, здивувалися: «Як це йому вдалося? Як хлопчик зміг розбити такий грубий і щільний шар льоду?»
    Дідусь, який проходив поблизу, сказав:
    — Знаю, як він це зробив!
    — Як? - спитали вони. Дідусь відповів:
    — Не було поруч нікого, хто б застеріг: «Це тобі не вдасться...».

    Маємо дивовижні сили, але так легко забуваємо про них!

   У мені пітьма, а з Тобою світло; я самотній, але Ти зі мною; я слабкий, але ти – моя допомога; я неспокійний, але Ти – мій спокій; мені гірко, але з Тобою я терплю; я не розумію Твоїх шляхів, але Ти знаєш шлях для мене.

    СПІЗНЕНИЙ МЕСІЯ

    В одній єврейській спільноті, яка дуже старанно виконувала всі приписи закону, було оголошено, що в урочисту суботню ніч прийде Месія. Мав розпочати Свою місію саме у їхній спільноті.
    Зібралися всі.
    Жінки приготували вечерю, дотримуючись учіх традицій і правил, чоловіки довго готували музичний супровід, спів і танці. Знали, що тієї ночі нарешті прийде Месія. Урочистість розпочалася...
    Опівніч: незабаром Його побачать!
    Перша година ночі: Його прихід вже наближався.
    Друга година: серця билися щораз сильніше.
    Третя година: втома почала даватися взнаки.
    Четверта година: дехто почав втрачати надію.
    П’ята година: всі позіхали й дрімали. Месія не йшов...
    У полудень Месія нарешті постукав у двері. Заходячи, лагідно мовив: «Пробачте Мені, але я зустрів заплакану дитину і затримався, щоб її втішити».

    Доки є заплакані діти, Месія не прийде.

   Кожен, навіть найменший подарунок насправді великий, якщо він зроблений з любов’ю.
   

    ЧУДО

    - Ти віриш у чудо?
    - Вірю.
    - Справді? Ти бачив яке-небудь чудо?
    - Звичайно.
    - Яке?
    - Тебе.
    - Мене?
    - Хіба я чудо?
    - Так.
    - ???
    - Ти дихаєш. Маєш ніжну теплу шкіру. В тобі б’ється серце. Ти бачиш. Чуєш. Бігаєш. Їси. Співаєш. Думаєш. Смієшся. Любиш. Плачеш...
    - Так? І це чудо?

    Був собі горобець, життя його - безнастанні клопоти і переживання.
    Ще в яйці він журився: "Чи вдасться мені щасливо вибратися з такої твердої шкаралупи? Чи не випаду я з гнізда? Чи мої батьки зможуть мене вигодувати?"
    Щойно впорався з цими турботами, як голову обсіли нові. Перед першим польотом горобець знову бідкався: "Чи втримають мене мої крила? А якщо я розіб'юся?.. Хто мене позбирає?"
    Уже впевнено літаючи, горобець далі почав переживати: "Чи знайду пару, чи поталанить мені з горобчихою? Чи впораюся з будуванням гнізда?"
    Владнав і ці проблеми, але турботи не припиняли його непокоїти: "Чи вилупляться в мене пташенята? А якщо зламається гілка - загине вся моя сім'я? А якщо сокіл украде моїх писклят? І взагалі, чи зможу я їх вигодувати?"
    Коли вилупилися здорові веселі й гарненькі горобчики і вже почали тріпотіти крильцями, горобець знову за своє: "Чи вистачить їм їжі? Чи вдасться втекти від котів та інших розбійників?"
    Одного дня під деревом зупинився Ісус. Вказав пальцем на горобця і промовив: "Подивіться на птахів небесних: не сіють і не жнуть... а Отець Небесний годує їх!"
    Аж тоді горобець зрозумів, що йому нічого в житті не бракувало. На жаль, раніше він цього не усвідомлював.

   Любити – це вірити в іншу людину, мати довір’я до неї, вірити в її приховані сили, в життя, що є в ній; і які б не були каменюки, треба їх відсувати, щоб вирівняти дорогу.

    ОДИН ЧОЛОВІК

    Незалежно від обставин чоловік завжди дорікав дружині: «Ти зовсім нічого не розумієш!» Дружина не мала вищої, а лише середню освіту, не цікавилася політикою, не читала газет. Лише опікувалася дітьми, прала, куховарила, доглядала курей, працювала на взуттєвій фабриці.
    Якщо виникала дискусія у родині, чоловік одразу, не вважаючи за доцільне будь-що з нею обговорювати, стверджував: «Ти нічого не розумієш!»
    Коли дружина намагалася спільно з ним вирішити важливі питання, що стосувалися грошових витрат, канікул дітей чи успішності їхнього навчання, відповідь чоловіка була завжди тією самою, категоричною: «Ти нічого не розумієш!»
    Одного вечора, коли транслювали важливий футбольний матч, згасло світло. Чоловік, як завжди, почав бурчати, а потім вирішив піти у потемках у підвал, щоб перевірити, чи, бува, не треба замінити запобіжники.
    «Візьми свічку!» - порадила дружина. Чоловік за своїм звичаєм відповів: «Ти нічого не розумієш! Добре знаю дорогу!» Однак того вечора не пощастило. Він послизнувся і, падаючи, вдарився головою об стіну. Закривавлений, із багатьма переломами, був у тяжкому стані. Після інтенсивного лікування невдаху врятували від смерти.
    Коли нарешті, через чотири дні, прийшов до тями, побачив біля себе заплакану та стурбовану дружину. Увесь цей час вона не відходила від нього ні на мить. Удень і вночі була біля свого чоловіка, сповнена любови, молилася за його одужання.
    Через два тижні перебування в лікарні, коли чоловік нарешті зміг прошепотіти кілька слів, зі сльозами на очах мовив: «Я справді дурний. Ніколи не вірив, що ти мене так сильно кохаєш!»
    А вона зі своєю доброю усмішкою відповіла: «Ти зовсім нічого не розумієш!»

    Одна 74-літня жінка розповіла, що в 65 років отримала першого любовного листа від свого чоловіка.
    «Уперше поїхав надовго у службових справах. Досі я завжди їздила з ним. Зайшов у кафе і написав листа, який починався так: «Ми подружжя вже 30 років, і нині я усвідомив, що ніколи не казав тобі про свою любов до Тебе...».

   Добре усвідомлюй становище, в якому ти перебуваєш. Приймай себе таким, який ти є, але не забувай, яким маєш стати.

    ЯК УПІЙМАТИ МАВПУ

    Мисливці на мавп вигадали геніальний і безвідмовний спосіб як їх упіймати. Знайшовши місце, де найчастіше збираються ці тварини, вони закопують у землю горщики з вузькою і довгою шийкою, але так, щоб видно було лише цей вузький отвір. А потім до начиння всипають жменю рису і ягід, якими полюбляють ласувати мавпи.
    Мисливці ховаються, і мавпи підходять ближче. Цікаві від природи, вони з усіх боків розглядають горщики; коли ж помічають у них ще й залишені смаколики, то негайно запихають досередини руку і жадібно горнуть їжу у жменю. Проте шийка начиння дуже вузька. Вільна долоня може прослизнути, а кулак, повний ласощів, видістати годі. I мавпа щосили смикає руку, намагаючись витягнути її з горщика.
    Цього моменту якраз і чекають мисливці, що зачаїлися десь поблизу. Вони кидаються на мавп і ті стають легкою здобиччю. Хоча мавпи й запекло бороняться, та їм навіть на гадку не спадає розкрити долоню і висипати їжу, аби звільнитися.

    Як то люди марнують життя, боячись розтулити долоню, у якій стискають те, що вважають за необхідне, а воно насправді ні до чого не придатне.
    Мисливці, вишукані й усміхнені, дуже діяльні та винахідливі. Вони ховають свої пастки у яскравих часописах, на телевізійних екранах і на вулицях. I так виховуються люди зі стиснутими долонями та з вгаслими серцями.
    Не забувай, що сказав Ісус:
    “Не бійсь, маленьке стадо, бо вашому Отцеві вподобалося дати вам Царство. Продайте ваше майно й дайте милостиню. Зробіть собі гамани, що не старіються, невичерпаний скарб на небі, де злодій приступу не має, ні міль не точить. Бо де скарб ваш, там буде й ваше серце” (Євангеліє від Луки, 12, 32-34).

   Світи іншим і згоряй сам.

    ВОГОНЬ

    Однієї холодної зимової ночі шестеро людей опинилося на безлюдному острові. Кожен тримав у руках шматок дерева. На тому клаптику землі, загубленому у Північному морі, зовсім не було дерев. Посередині поволі догоряло вогнище - бракувало дров.
    Мороз ставав щораз дошкульніший.
    Найближче до вогнища стояла жінка. В якусь мить поблиск вогню вихопив із темряви обличчя темношкірого іммігранта. Жінка побачила його, і ще міцніше стиснула у руці свій шматок дерева. «Чому я маю вкидати у вогонь своє поліно, - думала вона, - щоб обігріти бездомного ледаря, який прийшов відібрати у мене хліб і працю?»
    Чоловік, який стояв побіч неї, помітив иншого, що не належав до його партії. «Змарнувати цінний шматок дерева для політичного супротивника? - міряв ненависним поглядом свого опонента. - Ніколи й нізащо!»
    Третій був одягнений доволі нужденно і весь час кутався у брудну маринарку, намагаючись сховати поліно. Його ж сусід явно виглядав на багача. «Чому я мушу витрачати свої дрова на лінивого багатія?»
    Думки багача увесь час оберталися навколо його статків, які складали два будинки, чотири авта і великий рахунок у банку. Батарейка його сотового телефона розряджена. «Треба за будь-яку ціну зберегти свій цурпалок. Не пускати ж його в хід заради цих лінюхів і невдах».
    У слабкому світлі майже згаслого вогнища темношкіре обличчя іммігранта викривилось у мстивій гримасі. Він з усіх сил стискав у руці дерев'яний уламок. Йому було добре відомо, що усі ці білі його погорджують. «Нізащо не вкину своїх дрів до купи приску, - злосливо зиркаючи, вирішив він. - Настав час розплати!»
    Останнім членом цієї сумної компанії був чоловік скупий і недовірливий. Він ніколи нічого не починав, якщо це не приносило йому користи. Давати тільки тому, хто щось дає - така була його засада. «Їм доведеться дорого заплатити за цей шмат дерева», - думав він.
    Усіх їх знайшли замерзлими, з дерев'яними цурпалками у застиглих руках.
    Вони загинули не через морозяну погоду, а через внутрішнє обмерзання.

    Може, у твоїй родині, у твоїй спільноті тліє вогонь, що ось-ось загасне? Що ти зробиш зі шматком дерева у своїй руці?

О, хто матиме хоч іскорку правдивої любові, той по правді відчує, що всі земні речі – марнота.

МОНАХ БІДНИЙ I МОНАХ БАГАТИЙ

В одному місті було два монастирі: один дуже багатий, а другий страшенно бідний. Якось бідний монах прийшов до багатого монастиря, аби відвідати свого приятеля.
— Мій друже, певний час ми не зможемо бачитись, — сказав бідний монах. — Я-бо постановив відбути тривалу прощу, аби відвідати сто великих святинь. Будь зі мною у молитві, бо мені належить здолати стільки гір і стрімких рік.
— Що ти візьмеш зі собою у таку довгу й небезпечну подорож? — поспитав багатий монах.
— Хіба горня на воду і мисочку для рису, — з усміхом відповів бідний монах.
Другий монах дуже здивувався і суворо глянув на нього:
— Ти такий недалекоглядний, мій друже! Не можна бути аж таким нерозважним. Я також вибираюся на прощу до ста святинь, але не рушу з місця, аж доки не упевнюся, що маю при собі все необхідне для подорожі.
Минув рік. Бідний монах повернувся додому і поспішив відвідати свого заможного приятеля, щоб поділитися з ним великим і багатим духовним досвідом, який здобув під час прощі. А багатий монах признався:
— На жаль, я ще так і не зібрався в дорогу.

Один чоловік сидів у купе потяга. На кожній станції він уставав і заклопотано виглядав у вікно, потім знову сідав і зітхав, повторюючи назву станції.
Коли потяг минув уже чотири чи п’ять станцій, супутник занепокоєно спитав його:
— Щось не так? Мені здається, що Ви чимсь дуже схвильовані.
Чоловік глянув на нього і сказав у відповідь:
— Я вже давно мав би пересісти, бо їду не в тому напрямі. Але ж тут так зручно й тепло!