Символіка вишитих орнаментів
Волошка
 Окраса хлібної ниви – волошка. Чарівна, синя, як небо, квіточка ця – вказує на постійний зв’язок з небом. І так вони цвітуть серед неспокійного моря колосків, провіщаючи людям багатіють небес. А чистий синій колір спонукав обрати його за символ сталості й вірності.
І так на вишиванках, серед маків, житніх колосків, ромашок, дзвоників гордо синіють чарівні волошки, символізуючи спокій, вірність, стабільність.
Незабудка
 Ніжно-голуба, мов бірюза, з яскраво жовтою, золотою серединкою, незабудка – окраса весняної природи. Букет незабудки чудесно гарний. Коли двоє закоханих розлучаються, то на прощання дарують один одному незабудку – мовчазний символ пам’яті й вірності, яку, за легендою, називають «Не забудь мене».
Фіалка триколіна (братки)
 Це скромна проста квітка котра росте на полях, іноді й поблизу людських осель, на городі. Квітка символізує прагнення до знання, допитливість.
Існує легенда, що фіалка – це лице однієї жінки, перетвореної на квітку, через те, що любила зазирати, куди було заборонено.
Чорнобривці
Дуже тісно пов’язані поетичні образи народної пісні та вишивки. Бо те, що любе й миле народові, завжди знайде своє втілення в мистецтві. Ну хто не знає, що в кожному українському обійсті мають рости чорнобривці.
Милують вони наше око, лікують наше тіло, а тому й просяться на біле поле рушника чи сорочки.
Хміль
Символіка узору «хміль» дуже близика до символіки води й винограду. Означає вона розквіт, любов, розвиток. В основному це – весільна символіка. У народній пісні співається, що «витися» для хлопця означає бути готовим до одруження, а для дівчини заміж іти.
Троянди
 Троянда – цариця квітів. Її любили, перед нею схилялися, її оспівували з давніх-давен. Тож не дивно що троянди пишно рясніли на сорочках і рушниках, вишитих в багатьох областях України. Узори з трояндами укладалися як рослинні орнаменти, що означало бузперервний сонячний рух із вічним оновленням, адже квітка це нащадок Сонця.
І там де троянди – геометричний узор, це вже не просто квіти, це квіти зорі, що уособлюють уявлення про всесвіт як систему, про непорушний закон космосу.
Лілеї
 Цю чарівну квітку завжди любила молодь. З давнини білу квітку лілеї вважали символом чистоти й цнотливості, любові, краси, чарівності.
Таємниче значення квітки вміщено в її російській назві «одолєнь». За твердженням одного із слов’янських дослідників, вона походить від слова «одолевать» - а саме: перемагати нечисту силу й недугу.
Давні слов’яни вважали її важливим оберегом під час подорожей.
Отже, вишиті квіти лілеї – уособлення цнотливості, любові, оберіг від усього лихого.
Маки
Маки в українських піснях часто – символ краси й молодості, а ще – символ сну.
 З давніх-давен на Україні святили мак і обсівали людей і худобу, бо вірили, що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. А ще вірили, що поле після битви навесні вкривається маками. Ніжна трепетна квітка несе в собі незнищену пам’ять народу. Дівчата, в сім’і яких був загиблий, з любов’ю і сумом вишивали узори маку на сорочках, а на голови клали віночки з семи маків, присягаючи цим зберегти й продовжити свій рід.
Виноград
 Символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сім’ї. Сад-виноград - це життєва нива, на який чоловік є сіячем, а жінка має обов’язок ростити й плекати дерево їхнього роду. Мотив винограду бачимо на жіночих та чоловічих сорочках Київщини, Полтавщини. А на Чернігівщині виноград в’ється на родинних рушниках.
Дуб і Калина
Дуб і калина - мотиви, що найчастіше зустрічаються на парубочих сорочках і поєднують у собі символи сили і краси, але сили незвичайної, краси невмирущої.
 Дуб - святе дерево, що уособлювало Перуна, бога сонячної чоловічої енергії, розвитку, життя. Про калину вже було сказано як про дерево роду. Отже, хлопці й молоді чоловіки мали при собі чудодійний оберіг життєдайної сили роду.
Калина
Калина - дерево нашого українського роду. Колись у давнину вона пов’язувалася з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця і Зірки. Тому і назву свою має від давньої назви Сонця - “Коло”. А оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони символом крові та невмирущого роду. Ось через це весільні рушники, дівочі і навіть парубочі сорочки тяжкі тими могутніми гронами.
Міцний космотворний український ланцюжок: крапелька крові - жінка - народження - Україна - Відродження.
Стовпи-смужки, що тримають на собі весь світ
 Любить життя подолянка, бо підносить красу того цвіту-листячка над усі космічні сфери. Тому й вишиває на плічку все, що дороге й близьке. Неодмінно вишивається все, що нагодує, зігріє, обереже. А далі - стовпи-смужки, що тримають на собі весь світ. Тож і хочеться заспівати: “Ладо! Ладо! Ладо! Все на світі радо. Щедрий вечір на землі!”.
Зірки на подільських вишивках
 Зірки, розкидані по рукаві і зібрані в геометричний орнамент, - це уявлення про структуру Всесвіту, що вже є не хаотичним і безладним, а порядкованим і гармонійним. І знову засіяним, щоб нести нові й нові паростки життя у далекі світи.
Символи Води і Сонця
 Вода і Сонце. Здавна вважалося що Сонце і Вода є земними першопочатками, і вони і вони є основами життя.Сонце часто зображується восьмипелюстковою розеткою чи квіткою, а знак Води нагадує згорнутого вужа. Дві стихії, що утворили земне життя, а тому їх треба розуміти як вологу материнську і вогненну батьківську енергії.
З глибини минувщини дійшли в орнаментах українських вишивок ці символи - Земля і Сонце, що в поєднанні з Водою складають життєдайну трійцю. Це знаки тих сил, без яких неможливе саме життя. Ромбічні знаки на плічку - це символ плодоріддя Землі-матері, щедро засіяної, зігрітої Сонцем, щоб буяло життя наше.
Символ Берегині
 Берегиня. Ось вона, чарівна квітка-пані, що береже біле, червоне та чорне зерно, зерно духу, крові та землі-плоті, готової у цю мить розлетітися (вибухнути) у космосі для зародження нового життя. Її віття-руки обтяжене земним насінням розвитку, але тільки вона знаєт час того магічного помаху-засіву.
Її створив народ такою загадковою, багатоликою та могутньою незнаною квіткою, що тримає в собі материнську силу жінки. Вона сама Мати-природа, яка несе в світи і суть творення, і суть захисту, а через це - вічне оновлення та гармонію життя.
 Берегиня - дорогий нам символ, поширений по всій Україні. Вона і життєтворча Мати-природа, і жінка-Мати, яка дарує світові сина, і Дерево життя, що сформувало із мороку-космосу чітку систему Всесвіту. І при всій своїй величності та могутності скромно прикоренилося у земному горнятку, аби ще раз нагадати, що кожне живе створіння - часточка неподільна і нерозривна загальної системи буття.
Крім квітів, зілля і дерев особливо багата на українських вишивках символіка птахів.
 В залежності від нагоди, з приводу якого був вишитий рушник, різні птахи виспівують відповідний зміст. Так соловейко і зозуля, вишиті найчастіше на дівочих рушниках, сидять на гілці калини і немов співають: “Соловейко щебече, собі пару кличе”, а про вишиту зозулю співають: “до осені дівці да гулять, гулять”. 
На весільних рушниках дуже часто розсідають пави жар-птиці, які несуть в собі сонячну енергію, і тому символізують теплоту сімейного життя.
Вишиті на рушниках соколи, голуби і півні, звернені один до одного голівками з ягідкою калини в дзьобику, зображені в основі дерева-знаку нової сім’ї – символізують шлюбну пару.
 Серед мотивів птахів є і вірна супутниця людської оселі ластівка, яка завжди приносить добру вістку. 
Згідно з філософським розумінням минулого, сучасного і майбутнього птахи розташовані при корені дерева, середині стовбура та віття з обох сторін то символи незнищимого дерева – роду.
За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи: геометричні (абстрактні), рослинні, зооморфні (тваринні).
Геометричні орнаменти притаманні всій слов’янській міфології. Вони дуже прості: кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести (прості й подвійні). Важко судити, який зміст вкладался в ці символи раніше. Сьогодні на основі їх в народній вишивці широко використовуються такі мотиви, як “баранячі роги”, “кучери”, “кудрявці”, “гребінчики” тощо. В орнаменті подільских вишивок трапляється мотив “кривульки”, або “безконечника”, який відомий ще з часів трипільскої культури, тобто значно раніше, ніж славнозвісний грецький меандр.
Зигзагоподібний меандровий орнамент зустрічається у вишивках західних районів Поділля. До цього виду орнаментальних мотивів належать “сосонки”, “хвощ” та “перерви”, що набули поширення в південних та західних районах Поділля. Відомий взір “рожи” (зірки, розетки) представляє собою перехід від геометричного до рослинного орнаменту. Іноді він нагадує зображення сонця.
В основі рослинного орнаменту є прагнення перенести у вишивку красу природи (рослинного світу). Навіть гранично умовні узори виникли внаслідок спостереження реально існуючих форм у природі. В українській вишивці часто використовуються такі мотиви, як “хміль”, “виноград”, “дубове листя”, “барвинок” тощо. Деяки з них несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу. Так, мотив “барвинку” є символом немеркнучого життя, узор “яблучне коло”, поділенний на чотири сектори, з вишиванням протилежних частин в одному кольорі – символом кохання. У сучасній вишивці трапляється й древній символ “дерево життя”, який здебільшого зображається стилізовано у формі листя або гілок.
У вишивках зооморфних (тваринних) орнаментів зображуються кінь, заєць, риба, жаба; з птахів – півень, сова, голуб, зозуля; з комах – муха, метелик, павук, летючі жуки. В багатьох випадках зооморфні орнаменти є своєрідним, властивим саме цій вишивальниці, зображенням, в якому відбивається її індивідуальне бачення узору. У подібних орнаментах виступають у різноманітних часто химерних сплетеннях (однак из збереженням традіційних вимог до композиції) заячі та вовчі зуби, волове око, коропова луска, баранячі роги тощо.
Вирішальний вплив на характер орнаментальних мотивів мають різноманітні вишивальні шви, так звані “техніки”, яких відомо на Україні близько ста. Окремі вишивальні шви характерні тільки для тих чи інших етнографічних районів України, а інши зустрічаються також у білоруських і російских вишивках.
Сорочки на Полтавщині вишиваються переважно білими нитками, зрідка червоними та сірими. Манишка білих сорочок у старих взірцях оздоблювалася білим узором, що виконувався гладдю. Візерунок обводився чорними або кольоровими смугами. Техніка вишивання – стебнівка, хрестик, шов “позад голки”.
Техніка вишивання Харківскої області має багато спільного з установленними формами вишивки центральних областей України, але їй властиві й цілком своєрідні поліхромні орнаменти, що виконуються півхрестиком чи хрестиком. Ці орнаменти здебільшого вишивають грубою ниткою, завдяки чому узори справляють враження рельєфних зображень.
Вишивки Полісся прості й чіткі за композицією. Ромболамана лінія геометричного мотиву повторюється кілька разів. Вишивка червоною ниткою по біло-сірому фону лляного полотна графічно чітка.
Своєрідною вишивкою здавна відома Волинь. Візерунки геометричні, дуже чіткі й прості за композицією. Чіткість ритму посилюється одноколірністю вишивок, виконаних червоною ниткою на біло-сірому фоні полотна. Вишивки північної Волині вражають своєю вишуканою простотою. У південних районах області переважають рослинні мотиви у доборі квіток, ягід, листочків. Вражає колоритність орнаменту.
Для Чернігівщини характерні білі вишивки. Геометричний або рослинний орнамент вишивається білими нітками або из вкрапленням червоного та чорного. Набирування дуже дрібними суміжними стібками, що нагадує бісерні вишивки, характерне для чернігівских сорочок.
Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометризований орнамент из стилізованими гронами винограду, цвітом хмелю, восьмипелюстковими розетками, ромбами, квадратами. Основні кольори вишивок – білий, коралово-червоний, відтінений чорним. Сорочки оздоблюються гладдю, занізуванням, набируванням та хрестіком.
У південних районах України техніка вишивання має багато спільного з вишивкою центральних областей, але їй властиві й цілком своєрідні поліхромні орнаменти, яки виконуються півхрестиком чи хрестиком.
Подільскі вишивки виділяються серед багатої мистецької спадщини вишивок всієї України своїм колоритом та орнаментикою, складною техникою виконання.
Для подільских сорочок характерна барвистість і різноманітність швів. Найтиповішим є змережування “павучками”, яким примережують уставки на рукава, клинці. Використовується і кольорова мережка – “шабак”. В орнаментах подільських вишивок переважає один колір – чорний з більшим чи меншим вкрапленням червоного, синього, жовтого чи зеленого. Найбільш поширені одноколірні (червоні та чорні) вишивані сорочки, значно рідше – дво – та триколіріні.
На півдні Тернопільщини типовою є вишивка вовняними нитками із згущеними стібками окремі елементи обводяться кольоровими нитками, що забезпечує високий рельєф та кольоровий ефект. Такі вишивки розміщують вздовж усього рукава повздовжніми чи скісними смугами від пілочки до краю рукава.
Велике багатство технік вишивання характерне для Вінниччини низь, хрестик, стебнівка, настилування, верхоплут, зерновий вивід, вирізування; різноманітні види чорних, білих та кольорових мережок. Поряд з основними швами застосовуються й допоміжні – штапівка, стебнівка, контурні шви, якими обрамляють та з’єднують окремі елементи композиції.
Своєрідним центром мистецького вишивання на Поділлі є село Клембівка. Клембівчанки одні з перших на Україні одержали звання майстрів народної творчості. Їх художні вироби відомі у всьому світі, вони експонуються на різних виставках та міжнародних ярмарках, неодноразово їм було присуджено золоті медалі.
При вишиванні на Поділлі не користувалися ніякими допоміжними засобами – такими, як тамбур, канва, п’яльця, також не робили малюнків на тканині, а рахуючи нитки голкою, робили хрестики відповідно до візерунку, який хотіли вишити.
Вишиванням займалися у вільний від польових та інших господарчих робіт час. Вишивали виключно для своїх власних потреб. Замовлення зі сторони не приймалися, вироби не продавалися на базарах…
Орнамент подолян геометричний, густий, дуже різний по складним комбінаціям кутніх, то пов’язаних, то самостійних фігур. Зустрічаються іноді смуги вишивок у вигляді двух рядів, розташованих в шаховій послідовності, квадратів із дуже складним візерунком всередині. Такі вишивки можна зустріти на рукавах жіночих сорочок. На рушниках забарвлення вишивання яскравіше і малюнок робиться більший.
Характерною рисою етнографічного району Карпат та Прикарпаття є велика кількість окремих складових частин регіону із своїм колоритом. Кожне село відрізняється від інших своєрідністю вишивання, багатством орнаментальних композицій та неповторністю кольорів.
У народній вишивці Львівської області використовуються різноманітні типи узорів. У південних районах орнамент вишивок геометричний, білий фон не заповнюється, що надає узорам прозорість та легкість.
На Буковині крім рослинних та геометричних мотивів використовуються зооморфні, що вишиваються лише гладдю (білою), дрібним хрестиком, крученим швом. Вишивальний матеріал – бісер, шовк, вовна, срібні та золоті нитки, металеві лелітки.
Гуцульські вишивки характеризуються різноманітністю геометричних та рослинних візерунків, розмаїтістю композицій, багатством кольорових сполук, здебільшого червоного з жовтим та зеленим, причому червоний колір домінує. Два або три відтінки жовтого кольору прояснюють вишивку і надають їй золотавого відблиску.
На Закарпатті для вишиванок характерним є мотив “кривуля” у різних техніках виконання. Кольорова гама вишивок широка червоне поєднується з чорним (при цьому виділяється один колір – чорний або червоний), використовуються як білі, так і багатоколірні орнаменти.
Джерело: http://tesa.at.ua | 
