Різдво Христове належить до великих християнських, так званих дванадесятих свят, які церква визначає особливо урочисто. За біблійними свідченнями цього дня народився Син Божий - Ісус Христос, якому люди поклоняються вже не одне тисячоліття. В Україні Різдво називають ще Колядою або Корочуном.

Історична наука вважає, що Різдво запозичено християнами з язичницьких культів. У стародавніх релігіях відзначалося народження богів - давньоєгипетського Осіріса, давньогрецького Діоніса, давньоіранського Мітри та ін. Дати цих свят припадали на кінець грудня - початок січня, в дні зимового сонцестояння, "повороту до весни".

У процесі свого становлення християнська церква поступово витісняла давні свята. Спочатку 6 січня було потрійним святом народження, хрещення й богоявлення Христа. У ІV столітті 25 грудня стали відзначати народження, а 6 січня - хрещення та богоявлення. І лише наступного століття Різдво Хрестове міцно увійшло в життя християн. Розбіжність в святкуванні Різдва західними і східними церквами викликана тим, що вони користуються різними календарними системами. Православна церква святкує його 7 січня (25 грудня за старим стилем), а католицька церква - 25 грудня за новим стилем.

У Х столітті християнство було запроваджено на Русі й відтоді свято Різдва Христового стало невід"ємною частиною нашої культури. Разом із вірою Христовою в Україні та за її межами набули поширення такі народні традиції, як колядування та щедрування. Коляда - це гімн Христу, оспівування його народження. У щедрівках славлять природу, закликають весну.

Першими оповісниками народження Христа у давнину були діти та підлітки, які обходили ватагою багаті й бідні оселі, співаючи колядки та щедрівки. І в кожній хаті світлішало, людям ставало легше на душі. Колядників чекали з нетерпінням і щедро віддячували їм яблуками, горіхами, бубликами. Вважалося, чим більше дітей завітає до хати, тим щедрішим для її господарів буде Новий рік. Колядували, як правило, лише хлопчаки: дівчатка у різдвяних обрядах участі не брали, оскільки за давнім віруванням на великі свята першими мають з"являтися представники чоловічої статі.

Різдву, за церковним статутом, передував чотиритижневий піст. У цей час виконувалися всі хатні роботи: світлицю білили, прибирали розписами, вивішували найкращі рушники, розкладали килими. Покуття оздоблювали особливо урочисто й прикрашали запаленою свічкою чи лампадою.Тут ставили перший символ усіх трьох зимових свят - дідух (сніп з колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив). Зерно з дідуха зберігали до весни, примішуючи потім до посівного - для забезпечення багатого врожаю. З давніх-давен помітили: у який день приходить Різдво, у такий же день слід починати збір врожаю. Особливого значення надавали різдвяній погоді. По ній визначали майбутній врожай.

Переддень Різдва - Святвечір (або Багата кутя) починався з появою на небі першої зірки. У цей день піст був особливо суворим. Крім куті на столі обов'язково стояли 12 страв: грибні, ягідні, пиріжки з квасолею чи капустою, смажена риба, борщ з рибою і грибами та ін. Першою починали їсти кутю - найголовнішу обрядову їжу, неодмінний символ різдвяно-новорічних свят. Далі годилося скуштувати всіх страв, запиваючи їх узваром. Під час вечері батько виходив з кутею на двір і кликав: "Морозе, морозе, йди до нас кутю їсти. Якщо не хочеш, то не йди. Не морози ні ягняток, ні поросяток, ні теляток". У такий спосіб задобрювали сили природи, щоб майбутній врожай був гарним. Кутю також кидали в криницю або річку, щоб не було посухи.

Посуд од пісних страв ретельно мили, оскільки наступна їжа вже мала бути скромною. Починалося різдвяне розговіння. Неодмінними пригощаннями на святковому столі була свіжатина: ковбаси, окорок, тушковане або смажене м'ясо, холодець, інші традиційні українські страви.

Завершивши обрядову трапезу, діти після спочинку розносили гостинці своїм родичам. Ті з нетерпінням чекали бажаних гостей. Нарешті з'їжджалася уся родина й сідала за святковий обід, який тривав допізна. Ніхто із присутніх не згадував сумних історій, бо це трапезування мало "очистити всіх од скверні і об'єднати злагодою та любов'ю".

Надвечір село знову оживало - починалося масове колядування. У різних регіонах воно проводилося по різному: на Покутті колядували ще напередодні Різдва, на Лівобережжі - першого дня, а на Поділлі - водили ватаги лише другого дня свят. Готувалися до цього заздалегідь - виготовляли колядницькі обладунки: восьмикутну зірку, маски Кози, Ведмедика. Різдвяні колядницькі гурти споряджали переважно парубки. Вони обирали отамана - хлопця, котрий вирізнявся спритністю, дотепністю і якого в селі поважали. Крім того він мав уміти гарно починати пісню, зробити в ній вивід. Традиційний одяг колядницьких ватаг - білі та коричневі кожушки й свитки, чоботи власної роботи, хустки або віночки у дівчат. Святкові ватаги залежно від регіону різнилися своїм кількісним складом і обрядовими персонажами. Обходячи оселі, колядники піснями та відтворенням побутових сценок поздоровляли господарів та їхніх дітей, бажаючи всім щастя й здоров'я на многії літа. Відомі класичні колядки "Нова радість стала", "Ой, новина в нас, новина".

Особливо радісним було Різдво для дітей. Ватаги хлопчаків ходили по хатах з вертепом - маленьким ящиком, обклеєним кольоровим папером, де за допомогою ляльок, закріплених на осі, розігрувалися вистави, що складалися з двох частин. Одна частина була пов'язана з народженням Христа і біблійними персонажами; друга, світська, включала до свого сюжету житейські історії про Добро і Зло. У нас, особливо в Східній Україні, мистецтво вертепу поступово забувалося, бо, як і інші народні традиції зазнавало гоніння. Але зараз воно відроджується.

Наступний за Різдвом день - свято Богородиці. Особливо шанували його жінки, оскільки воно пов'язано з Божою Матір'ю. Було за звичай у цей день відвідувати жінок, які приймають роди, а також справляти обіди та панахиди по померлих.

Завершується друге тисячоліття від Різдва Христового. Повалені за цей час великі і могутні імперії, зникли стародавні язичницькі вірування. Але вертеп (печера), де народився Христос, зберігся таким самим, як був у момент Божественного втілення. Знаменно те, що Вифлеємський храм Різдва над вертепом, споруджений у 330-му році, є нині єдиним в світі, де богослужіння здійснюється ось уже шістнадцять віків. Це найдавніша церква з усіх , що збереглися.

Різдво Христове - це свято любові. Любов, котру принесло на землю Різдво, зобов'язує нас до внутрішнього відродження, до оновлення усього сущого: людини, сім'ї, нації, держави, всесвіту. Різдво Христове закликає нас шанувати всі творіння Божі, зберігати природу - ріки, поля, ліси, тваринний світ, охороняти їх від винищення й забруднення.

У світлі Різдва Христового ми повинні прагнути очиститися від скверни, відродити наші душі й серця у покаянні, любові і всепрощенні. Різдво Христове - як нове очищення, воно виводить нас з темряви до світла, зцілює духовно, об"єднуючи в єдину могутню християнську родину.

У цей надзвичайно складний час становлення нашої держави ми всі повинні пройнятися духом різдвяної любові й будувати нове життя у світлі Христових заповідей і моралі. І нехай оцей всемогутній, преображаючий дух світлого Народження Христового запанує в наших серцях нині, і повсякчас, і на віки вічні! Славимо Його!