Вирішила написати цикл дописів, присвячених проблемам молодої сім’ї. Чому? Та тому, що поки в головах пари квіти-цукерки-метелики-лавочки і т. д. то найбільшою проблемою здається те, що не бачились вже три дні або там хтось в його/її сторону очками стрельнув (так-так, хлопці не гірші стрілки ніж дівчата, але не завжди хочуть в цьому признаватись ). А от коли вже відлунали звуки маршу Мендельсона (чи удари тамтама – то хто собі як придумає), випита остання пляшка шампанського, минула перша шлюбна ніч з пристрасним перераховуванням грошей, вже навіть виставлено "поляну” всім, з ким хоч ледве знайомі молодята, от тут і приходить він.

Побут. І я зараз маю на увазі навіть не рутину – тут все залежить від подружжя. А процес становлення молодої сім’ї.
Добре, якщо в когось з "новоспечених” є квартира або батьки певного достатку, які можуть ту квартиру подарувати (ну ще один варіант – жити на орендованій квартирі, але таке задоволення зараз теж не з дешевих). Тоді ще є якийсь шанс на незалежність.
Але зараз дуже поширений інший варіант: після весілля хтось іде "в прийми”. От тут і починається те, про що я хочу поговорити.
Якби там не було, але кожні батьки мають певне уявлення про те, якою ПОВИННА бути щаслива доля їхньої дитини. І стараються все для цього зробити, деколи забуваючи про те, що влазять вже в чужу сім’ю.
Ще тільки вчора всі дружно кричали гірко, а вже сьогодні батьки наречених точно знають в яку школу буде ходити їх майбутній онук. І не тільки це. А також як правильно готувати яєшню (бо невістка цього знати не може) чи як правильно міняти прокладку на крані (зять же точно ніколи ключа в руках не тримав). А ще батьки точно знають, як планувати сімейний бюджет, як правильно складати речі в шафі, під яким кутом повинні стояти подушки на дивані, як правильно прибити цвях і ще безліч речей. Такі зауваження в певному віці навіть від близьких людей сприймаються важко. І якщо спочатку це все переводиться на жарт, щоб згладити гострі кути, то поступово невдоволення накопичується і виплескується. Але оскільки сваритись з батьками жінки/чоловіка – справа невдячна, то переважно всі емоції виливаються на саму жінку/чоловіка. Я не кажу, що так є завжди. Але дуже часто, особливо, коли молоді живуть разом з батьками одного з подружжя. І зі сторони батьків це теж відбувається частіше всього несвідомо, вони ж бо дійсно хочуть як краще. От тільки виходить як завжди. Сваряться молоді. Бо кому ж подобаються постійні придирки?

Ситуацію можна трохи пом’ягшити, якщо жити окремо, хоча для надто турботливих батьків і інше місто – не надто далека відстань. Людство ж придумало телефони – слава і хвала Беллу.
Ні, звичайно, є ще третій варіант. І називається він "розумні і розуміючі батьки”. Які дають молодим жити самостійно, не лізуть з порадами як правильно готувати їсти/міняти лампу і т. д., сидять з онуками, поки діти в гостях. Як на мене, це і є єдиним правильним варіантом поведінки.

От і виходить, що незалежність, яку нам обіцяють батьки після штампу в паспорті ("от вийдеш заміж/одружишся і будеш собі робити що хочеш – нехай з тобою чоловік/жінка мучиться”) ми отримуємо тільки на словах, а от на ділі – автономія – ви собі робіть, що хочете, але так, щоб то все було "в рамках” батьківських уявлень.

А як ви вважаєте: повинна молода сім’я жити окремо, чи можливо, все-таки з батьками?